Це політики, які свою кар‘єру побудували на претензіях до Євросоюзу, хоча великою мірою саме завдяки Євросоюзу їхні країни вигребли із совка і опинилися в «золотому мільярді».

Невдячність — це базова риса популізму, яка не має національних ознак.

Ціла транснаціональна партія політиків Східної Європи звинувачують Брюссель в усіх бідах і вимагають нових дотацій та компенсацій. А для цього — шукають привід, аби тиснути на Брюссель своїм правом вето. Так сталося, що на сьогодні найскладніше і найстратегічніше питання для ЄС — це підтримка України. Тому партія шантажистів при кожній нагоді і погрожує заблокувати цю підтримку.

Але, коли, наприклад, Угорщині Брюссель іде назустріч і відкриває можливості для чергового траншу, Орбан знімає своє блокування, — доки не з’явиться нова можливість. А його виборці тим часом вислухають чергові скигління про те, як їх обкрадають Брюссель і сусіди.

Мораль? Її не буде.

Але хороша новина в тому, що поки стратегічні союзники України в Європі не приєдналися до партії шантажистів. Хоча і в Німеччині, і у Франції, і у Великій Британії теж наявні зараз тривожні тенденції.

Після виборів у Чехії влада Бабіша не буде абсолютною. На відміну від Орбана він точно не стане однопартійним господарем країни. Нагадую, зовсім недавно президентом цієї країни був контраверсійний Земан, який наговорив багато і про підтримку Росії, і, одночасно, про підтримку України. Але його і Україна, і Європа, і сама Чехія вже успішно пережили.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора