Для розколу необхідна згода обох його сторін, що вони більше не мають спілкування один з одним. Константинополь, здається, не збирається розривати відносини з Москвою.

У разі глобального розколу всі інші помісні церкви повинні були б визначитися, з ким вони, а найімовірніше, вони не захочуть цього робити. Глобальне православ'я буде зберігати відносини і з Москвою, і з Константинополем.

Євхаристійна еклезіологія, що стала популярною в XX столітті, з якою православні навіть почали себе ідентифікувати, зіграла тут злий жарт: односторонню відмову брати участь в Євхаристії, у світлі цієї еклезіології, легко інтерпретувати як розкол.

Це не розкол, а тріщина, та й то швидше уявлювана однією церквою

Однак насправді церква більше, ніж як її описує євхаристична еклезіологія і для розколу потрібно більше, ніж розрив євхаристійних відносин. У XI столітті, наприклад, римський і константинопольський патріархи піддавали один одного анафемі – та й то їх буза сприймалася як локальний конфлікт. А припинення євхаристійного спілкування в першому тисячолітті було практично рутинною практикою. В одному лише сьомому столітті, яке я вивчав за документами патріархій, що сваряться, можна було збитися з рахунку, перераховуючи такі розриви.

Висновок такий: це не розкол, а тріщина, та й то швидше уявлювана однією церквою. Більшість з них просто не будуть її помічати.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени