Трамп у Гаазі. Що навколо нього відбувається
На щорічному саміті НАТО в Гаазі всі погляди прикуті до Трампа
Бо 47-й президент Сполучених Штатів не лише менш відданий альянсу, ніж будь-хто з його попередників за 76-річну історію НАТО. Він також щойно завершив участь у здавалося б, короткій війні між Ізраїлем та Іраном, схоже, відмовився від своїх зусиль щодо припинення війни в Україні.
Тому лідери 32 країн — членів НАТО матимуть насичений порядок денний. Хоча на 24 червня заплановано кілька зустрічей та вечерю, сам саміт, що, зазвичай, розтягується на кілька днів, був скорочений до однієї сесії та одного пункту порядку денного. Все це було зроблено для того, щоб задовольнити потреби президента США.
Одна сесія зменшує ризик того, що Трамп достроково покине саміт, як він це зробив на зустрічі лідерів G7 у Кананаскісі, Канада, 16 червня.
Єдиним пунктом порядку денного, що залишився, є нове зобов’язання членів НАТО збільшити витрати на оборону до 5% ВВП до 2035 року. Це покликано заспокоїти Трампа, який вимагав такого збільшення ще до своєї інавгурації в січні 2025 року.
Все це зроблено для того, щоб задовольнити потреби Трампа
Трамп часто, і не безпідставно, скаржився, що європейські члени альянсу занадто мало інвестують у свою оборону та надмірно покладаються на США. Проєкт декларації саміту, що підтверджує новий цільовий показник витрат, був схвалений після того, як Іспанія отримала право відмовитися від 5%.
Навіть враховуючи відому непередбачуваність Трампа, це має гарантувати, що НАТО без проблем переживе саміт у Гаазі. Менш зрозуміло, чи зможуть члени НАТО впоратися з безпрецедентними викликами, з якими стикається альянс.
Ці виклики виглядаються по-різному в кожній із столиць 32 держав-членів. Але для 31 з них подальше виживання альянсу як ефективного гаранта безпеки є екзистенційним питанням. Простіше кажучи, їм потрібні США, тоді як Штатам не конче необхідно перебувати в Альянсі.
Дефіцит можливостей, який мають Канада та європейські держави-члени порівняно зі США, різко проявився після авіаударів Вашингтона по Ірану. Йдеться не лише про збільшення чисельності військ та їхнє оснащення для бойових дій. Європейським державам також бракує більшості так званих критично важливих ресурсів — військової техніки та технологій, необхідних для перемоги в потенційній війні з Росією.
Це включає, серед іншого, розвідувальні можливості, важкі літаки для швидкого переміщення військ і техніки, а також структури командування та управління, які традиційно забезпечувалися збройними силами США. Щоб замінити їх знадобляться значний час і ресурси.
Наразі Росія зв’язана в Україні, і це виграє час. А зобов’язання щодо 5% — навіть якщо не всі держави-члени зроблять це швидко або взагалі не зроблять цього — ймовірно, певною мірою сприятиме мобілізації необхідних ресурсів для посилення оборони Європи. Але час і ресурси не безмежні. І поки що незрозуміло, якими будуть американські зобов’язання перед Європою в майбутньому, а також коли і як вони будуть скорочені.
Новий тип війни
Також не зовсім очевидно, до якої війни має готуватися Європа. Агресія Росії проти України — це, одночасно, дуже традиційна війна на виснаження та надсучасне технологічне протистояння.
Майбутнє протистояння з Кремлем спочатку, ймовірно, набуде форми конфлікту «сірої зони» — стану між війною та миром, за якого акти агресії трапляються, але їх важко однозначно пояснити та на них реагувати пропорційно.
Можливо, воно вже почалося з російських атак на критично важливу інфраструктуру. І, як показує приклад України, конфлікти в сірих зонах можуть перерости у звичайну війну.
У лютому 2022 року Росія побачила можливість повернути Україну до своєї зони впливу за допомогою грубої сили та розпочала повномасштабне вторгнення, сподіваючись захопити Київ за лічені дні. Кремль жорстоко помилився. І через три з половиною роки, якщо вірити частим російським погрозам, можливість ядерної ескалації також більше не можна виключати.
Ключові члени альянсу однозначно оцінюють Росію як екзистенційну загрозу для Європи. Це чітко зазначено як у стратегічному огляді оборони Великої Британії, так і в нещодавньому стратегічному документі для збройних сил Німеччини.
Проте ця думка не є одностайною. Пропутінські настрої Трампа беруть свій початок ще з їхньої сумнозвісної зустрічі в Гельсінкі, коли він сказав, що довіряє російському президенту більше, ніж власним спецслужбам.
У Європі давні прихильники Путіна Віктор Орбан та Роберт Фіцо, прем'єр-міністри країн-членів ЄС та НАТО — Угорщини та Словаччини, щойно оголосили, що не підтримуватимуть додаткові санкції ЄС проти Росії.
Угорщину та Словаччину навряд чи можна назвати важковаговиками в оборонній сфері, але вони мають надмірну інституційну владу. Їхня здатність накладати вето на рішення може зірвати європейські зусилля як у рамках ЄС, так і в НАТО, спрямовані на протистояння подвійному виклику: зростаючій екзистенційній загрозі для Європи з боку Росії та скороченню 80-річного зобов’язання Америки захищати Європу саме від цієї загрози.
Те, що станеться, а головне, що не станеться на саміті НАТО в Гаазі, ймовірно, буде розглядатися як ще один розділ у переосмисленні міжнародного порядку і європейської архітектури безпеки. Домовленості НАТО про збільшення оборонних витрат має бути достатньо для того, щоб дати організації нове дихання. Але фактична нездатність домовитися про те, що є головною загрозою, від якої альянс повинен захищатися, швидше за все, обмежить термін дії цих домовленостей.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Оригінал опубліковано на The Conversation
