Тьмяне світло у віконці нашого мороку

Як завжди, рішення про призначення нового українського омбудсмена будуть приймати політики. В більшості своїй брудні й розважливі. Будуть враховувати бажання президента, ну, як же без цього. Будуть пробувати «на зуб» як золоту монету всіх претендентів. І, звісно, ігнорувати реальні потенції претендентів, їх, так би мовити, профпридатність.

Мені є з чим порівнювати. Вірніше, з ким. Добре пам'ятаю нашого колишнього омбудсмена, досить яскраво пам'ятаю омбудсменів Узбекистану і Киргизії. Сумні спогади... Легко і просто можу зізнатися в шанобливій повазі до нинішнього нашого омбудсмена. Незважаючи на її, Валерії Лутковської, цілком обмежений мандат.

Знаю її мало, рідко зустрічаюся, але живу тут, в Україні. Бачу багато і багато чую. Багато про що здогадуюсь. Саме тому відчуваю шанобливу повагу. Запевняю: ця жінка і її команда зробили для української психіатрії більше, ніж всі наші численні міністри охорони здоров'я разом узяті. І – не тільки для психіатрії.

Їм важко. Ймовірно, хочеться вигукнути, емоційно відреагувати на побачене. Образити, принизити, в кінці кінців. Ах, як я їх розумію... Стримуються, не дозволяють собі емоції. Намагаються напоумити, пояснити, але ніколи не ображають. І не прикормлюють завжди голодних журналістів сенсаціями.

Нам пощастило. Хоча б з цим, з офісом омбудсмена. Спасибі їм сердечне. Маленьке, тьмяне світло у віконці абсолютного мороку нашого політичного життя здається променем потужного прожектора.