Швеція на порозі того, щоби стати тридцять другим членом Північноатлантичного союзу, і Росію, схоже, це анітрохи не бентежить. Момент прориву для шведів настав перед самітом НАТО у Вільнюсі, коли президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган погодився покласти край багатомісячному протистоянню і підтримати заявку скандинавської країни на вступ до Альянсу. Реакція Росії на майбутній вступ Швеції до НАТО була, м’яко кажучи, стриманою: міністр закордонних справ Сергій Лавров обмежився обіцянками «відповідних заходів», а офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков попередив про неуточнені «негативні наслідки».

Ця очевидна відсутність занепокоєння фактично повторює позицію Кремля щодо членства Фінляндії в НАТО, підтверджену у квітні 2023 року. Того разу Росія також применшила значення цієї новини, узявши на себе розпливчасті зобов’язання щодо зміцнення власної військової присутності в регіоні. Справді, за чотирнадцять місяців, що минули відтоді, як дві скандинавські країни вперше оголосили про свій намір вступити до Північноатлантичного союзу, Москва майже нічого не зробила, щоб заперечити або перешкодити цьому процесу, незважаючи на те, що в її розпорядженні є широкий набір військових, кібернетичних, економічних, інформаційних і дипломатичних інструментів.

Якби Путін щиро вважав,