За вісім років Україна звикла ображатися на словосполучення «один народ» значно сильніше, ніж на «фашистів» чи «карателів». Російське лихослів'я навіть бадьорить — у ньому ми зчитуємо підтвердження відмінностей між народами. Доки Україна в очах російського обивателя виглядає країною небезпечною і ворожою — ми почуваємося в безпеці. Бо інакшість провокує дрейф, відокремлення та розрив емоційних зв’язків.

З «одним народом» усе не так. Ця формула передбачає тотожність. Повну відсутність відмінностей. Вона обнуляє накопичений культурний і світоглядний багаж. Ця фраза душить в обіймах, знецінює кордони та позбавляє суб'єктності. Її використання відмовляє Україні й українцям у праві на існування. І немає нічого дивного, що розмови про «один народ» наша країна схильна трактувати як пряму й очевидну загрозу.

Підходи російських імперців викликають у нас закономірне обурення. Але водночас ми готові ці підходи копіювати, коли починаємо розмірковувати про російських опозиціонерів.