Щодня близько двох мільярдів людей по всьому світу користуються інструментами захисту конфіденційності, підтримуваними Open Technology Fund.

Коли користувачі в Китаї обходять створені державою цифрові стіни та програмне забезпечення для цензури — усе це зараз настільки щільне, що цю систему вже прозвали «мережею-замком» (locknet) — або коли мешканці Куби та М’янми обходять примітивніші блокування інтернету, — вони отримують доступ до матеріалів своїми рідними мовами і можуть читати історії, які інакше були б для них недоступні.

І доступ, і частина інформації стали можливими завдяки тому, що уряд США вже десятиліттями підтримує цілий комплекс програм — фонд технологічної підтримки, незалежні телекомпанії іноземними мовами, контрпропагандистські кампанії, — створених для того, щоб дати людям у країнах із репресивними режимами доступ до новин, що ґрунтуються на фактах.

Інформація, яку люди в авторитарних країнах отримують завдяки цій мережі, має широке охоплення, ґрунтується на журналістських розслідуваннях і разюче відрізняється від того, що їм щодня транслюють державні ЗМІ.

Якщо, наприклад, вони живуть в Ірані, то могли дізнатися від Радіо Farda (фінансоване США, веде мовлення мовою фарсі), що їхній уряд, усупереч своїм твердженням, не захопив ізраїльського пілота під час червневого бомбардування. Ба більше, вони могли почути — своєю рідною мовою — американську версію того, що відбувається.

Конгрес може знову направити Америку на шлях боротьби з реальною цензурою

Якщо вони живуть у Сибіру, то від «Радіо Свобода» (підтримуване США, працює з російськомовними журналістами) могли отримати точну інформацію про жалюгідний стан місцевих доріг, включно з трасою завдовжки 143 км, настільки розмитою та поритою ямами, що на її подолання йде 36 годин.

Якщо вони уйгури, які проживають у Китаї, то, принаймні до кінця травня, могли слухати репортажі уйгурською мовою від «Радіо Вільна Азія» (також фінансоване США, випускає матеріали дев’ятьма мовами) — саме цей медіаресурс першим розповів світові про табори для інтернованих, у яких масово утримують представників гнаної меншини.

Але як довго ще триватиме цей потік інформації?

Зараз усі американські іноземні мовники — включно з «Голосом Америки», «Радіо Свобода», «Радіо Вільна Азія» та іншими — перебувають під серйозною загрозою.

Наприкінці лютого президент Дональд Трамп призначив Керрі Лейк старшою радницею Агентства США з глобальних медіа (USAGM), яке курирує ці організації. Лейк — ідеолог і колишня телеведуча на місцевому телеканалі, яка зазнала поразки спочатку на виборах губернатора Аризони, а потім — на виборах до Сенату від того ж штату. Не маючи жодного досвіду в міжнародному мовленні або зовнішній політиці, вона відправила весь штат «Голосу Америки» в адміністративну відпустку і оголосила про плани скоротити фінансування всіх структур під егідою USAGM.

Зробила вона це з отруйним запалом, лицемірно звинувачуючи і без того хронічно недофінансовані редакції в марнотратстві й тавруючи журналістів як «іноземних агентів». Вона почала звільняти позаштатних співробітників — у деяких випадках надаючи іноземцям, які мають візи і які роками працювали на уряд США, лише 30 днів на те, щоб покинути країну.

Усі організації стверджують, що дії Лейк є незаконними, і всі вони наразі беруть участь у великих судових розглядах, навіть незважаючи на те, що вже скорочують бюджети, програми і журналістів. Вони виграли деякі початкові справи (…).

Навіть якщо всі іноземні мовники не будуть закриті, вони перебуватимуть у небезпеці за адміністрації, яка має намір їх знищити, і вони це знають. Під час підготовки цієї статті я взяла інтерв'ю в кількох людей, які просили не цитувати їх: ніхто не хоче говорити або робити будь-що, що може погіршити ситуацію. Це люди, якими рухає місія, які щодня ходять на роботу з переконанням, що сприяють розвитку Америки, а також просуванню низки американських ідеалів — свободи слова, верховенства закону, демократії.

Вони давно мають підтримку обох партій. Від моменту створення Радіо Вільна Європа 1950 року демократи, республіканці, сенатори, представники та всі президенти від Гаррі Трумена до Джо Байдена вірили у важливість допомоги людям у закритих суспільствах в отриманні доступу до достовірної інформації, і не тільки заради їхнього власного блага. Поінформованіші росіяни чи іранці з меншою імовірністю вступлять із нами у війну, з меншою імовірністю вторгнуться в інші країни, з більшою імовірністю чинитимуть опір забаганкам своїх диктаторів. Навіть Дональд Трамп у свій перший президентський термін — незважаючи на всі зусилля деяких із його призначенців — продовжував підтримувати незалежні іноземні ЗМІ, технології проти цензури і допомогу активістам, які борються з цензурою в усьому світі.

Але ця епоха добігла кінця. Не кажучи про це відкрито, Сполучені Штати переорієнтовують свою зовнішню політику на захист урядів, які маніпулюють і цензурують інформацію як усередині своїх країн, так і по всьому світу. Це може завдати шкоди нашій власній національній безпеці.

«Просування цензури» — це, звісно, не те, як адміністрація описує свою зовнішню політику. У промові в Ер-Ріяді на початку цього року Трамп пообіцяв Саудівській Аравії та іншим близькосхідним монархіям, що Америка перестане «давати вам уроки про те, як жити і як керувати своїми справами». Це створило враження, що адміністрація буде до певної міри нейтральною.

Але у світі гострої ідеологічної конкуренції нейтралітету не існує. Від моменту обрання Трампа Китай не перестає витрачати мільярди доларів на трансляцію авторитарної пропаганди, купівлю ефірного часу на телеканалах по всьому світу і навчання міжнародних журналістів. Росія не перестає використовувати соціальні мережі та вебсайти, котрі вводять в оману, щоб послабити і розділити США і Європу, підтримати диктатури в Африці або брехати про війну в Україні.

Скрізь, де зникають американські голоси, цю прогалину заповнюють інші держави. Велике розслідування Wall Street Journal показало, що, наприклад, у Таїланді регулярний ефір VOA на тайському державному телебаченні вже був замінений китайським каналом. Індонезійський новинний канал, який мовить щотижневу програму для китайської діаспори в країні, після скорочень більше не показує репортажі VOA мандаринською мовою; він замінив їх також державним телебаченням Китаю. Журнал виявив, що Китай поспішає розширити медіапослуги в Африці, і навів за приклад Ефіопію та Нігерію. Колишній співробітник USAGM розповів мені, що це сталося якраз у той момент, коли американські мовники планували розширити свою діяльність в Ефіопії. Кантонська служба RFA припинила мовлення 1 липня, у річницю передання Гонконгу від Великої Британії Китаю.

Втрати від скорочень RFE/RL усередині Росії будуть настільки ж великими. Уже зараз скорочення в цьому ЗМІ змусили Systema, російський слідчий підрозділ RFE/RL, призупинити частину своєї роботи, пов’язаної з розслідуванням корупції та організованої злочинності, що особливо невдало в момент, коли така інформація могла б допомогти демократичним урядам вистежити компанії, що ухиляються від санкцій. Програми, що викривають таємні кампанії впливу, підраховують загиблих у війні та виготовляють матеріали мовами меншин, призначені для Татарстану, Башкирії та Північного Кавказу, вже було скорочено або припинено. Натомість російські державні ЗМІ контролюватимуть ефір у всіх цих місцях.

В Ірані наслідки можуть бути ще серйознішими. За кілька днів після ізраїльських і американських бомбардувань в Ірані я поговорила із Саїдом Голкаром, політичним науковцем зі США, який стежить за іранськими соціальними мережами. Він розповів мені, що іранці чули від режиму, що «ми виграли цю війну; Ізраїль зазнав поразки». Ті, хто не має доступу до альтернативних ЗМІ, були засипані одним і тим самим наративом: ми перемагаємо. У якийсь момент адміністрація Трампа, з запізненням усвідомивши, що має проблему з передачею інформації в Ірані, поспішила знайти нещодавно відсторонених від роботи журналістів VOA, які розмовляють фарсі, і попросила їх повернутися на роботу.

Американці ніколи не підтримували іноземних автократів, які приховують інформацію від громадян, і виборці Трампа не голосували за цензуру. (…)

Китайські та російські пропагандисти не приховують свого задоволення скороченням фінансування організацій, які кидають їм виклик і оскаржують їхні наративи по всьому світу. Ху Сіцзінь, колишній редактор Global Times, китайського видання, підтримуваного державою, написав у соціальних мережах, що «китайський народ радий бачити, як ідеологічна фортеця США, спрямована проти Китаю, руйнується зсередини». Маргарита Симоньян, головна редакторка російського державного новинного каналу RT, повторила цю точку зору в російському ток-шоу: «Сьогодні свято для мене і моїх колег з RT і Sputnik», — сказала вона незабаром після оголошення про скорочення в RFE/RL і VOA. Ведучий шоу відповів, зі зловтіхою коментуючи звільнення російських співробітників, які «тепер боротимуться за право працювати прибиральниками і мийниками підлог». Ведучий продовжив: «До речі, я звертаюся до вас, незалежні журналісти: помріть, ви, тварини, тому що ви брехливі, підлі, огидні зрадники Батьківщини. Помріть у канаві».

Брехливі, підлі, огидні зрадники Батьківщини — крайність цієї мови є ключем до розуміння, чому ці організації мають значення. Чиновники в Росії, Китаї, Ірані, Кубі, Венесуелі та інших диктатурах ненавидять незалежну журналістику і громадянську активність із вагомих причин. Реальна інформація викриває злочинність і корупцію. Активні громадяни надихають людей і змушують сподіватися на щось краще. У Росії вони могли б допомогти переконати громадськість у тому, що війна в Україні - це трата людських життів, яка шокує. В Ірані вони могли б надихнути людей на боротьбу з режимом, який руйнує їхню економіку і веде параноїдальний пошук політичних ворогів. Цього року вже було скоєно понад 800 страт, що значно перевищує темпи минулого року.

З американського погляду, іноземні мовленнєві компанії та організації, що борються з іноземною пропагандою, є вигідною угодою. Вони коштують дуже мало порівняно з мільярдами, які ми витрачаємо на оборону. Вони можуть принести величезну користь. Так навіщо ж їх скорочувати?

За відсутності логічних пояснень, у достатку з’являються альтернативні теорії. Дехто вважає, що існує план із приватизації VOA. Інші думають, що пояснення простіше. Деякі послідовники MAGA, зокрема Рассел Воут з OMB, просто не вірять, що США повинні мати будь-яку м’яку силу. Інші люблять і захоплюються режимом російського президента Володимира Путіна. (…)

Адміністрація Трампа тимчасово надала цій кліці владу. Але навіть зараз важливо пам’ятати, що вони не представляють більшість американців і не становлять більшості в Конгресі. (…)

Переклад NV

Повну версію тексту читайте на The Atlantic