Ми виживемо, але все буде інакше. Відомий історик Юваль Ной Харарі — про те, як зміниться світ після коронавірусу
Відомий історик Юваль Ной Харарі в колонці для Financial Times розповів, як людство в гонитві за легкими рішеннями в боротьбі з коронавірусом може втратити свободу
Людство зіткнулося зі світовою кризою. Можливо, з найбільшою кризою нашого покоління. Рішення лідерів і влади найближчі кілька тижнів, найімовірніше, визначать наш світ на роки вперед. Вони вплинуть не тільки на наші системи охорони здоров’я, а й на економіку, політику і культуру. Ми повинні діяти швидко і рішуче. Але також нам варто враховувати і наслідки наших дій у довгостроковій перспективі. Розглядаючи альтернативи, варто запитати в себе не тільки, як впоратися з безпосередньою загрозою, а й те, в якому світі ми будемо жити, коли шторм затихне. Так, шторм затихне, людство виживе, більшість з нас залишаться живими — але жити ми будемо вже в іншому світі.
Багато короткострокових надзвичайних заходів залишаться. Це суть надзвичайних ситуацій. Вони прискорюють історичний процес. Рішення, на обдумування яких у звичайному житті могли піти роки, приймаються в лічені години. Сирі і навіть небезпечні технології починають використовувати, бо нічого не робити ще ризикованіше. Цілі країни стають піддослідними кроликами у величезних соціальних експериментах. Що станеться, якщо всі працюватимуть вдома, а спілкуватися тільки на відстані? Що станеться, якщо цілі школи й університети перейдуть в онлайн? У звичайний час уряди, бізнеси і освітні ради ніколи б не погодилися на такі експерименти. Але зараз не звичайний час.
Під час кризи ми стикаємося з двома особливо важливими виборами. Перший — між тоталітарним наглядом і підтримкою й інформуванням громадян. Другий — між націоналістичною ізоляцією і світовою солідарністю.
Внутрішнє спостереження
Щоб зупинити епідемію, все населення має підкорятися певним правилам. До цього є два шляхи. Перший метод полягає в тому, що уряд стежить за населенням і карає тих, хто порушує правила. Сьогодні, вперше в історії людства, технології дають можливість постійно стежити за кожним. (…)
У боротьбі проти епідемії деякі держави вже застосовують нові інструменти спостереження. Найбільш наочний приклад — Китай. Пильно стежачи за смартфонами, використовуючи сотні мільйонів камер, які розпізнають обличчя, і зобов’язуючи людей перевіряти і повідомляти про їхні температуру тіла і стан, влада Китаю не тільки може швидко ідентифікувати тих, хто може бути переносником коронавірусу, але також відстежувати їхнє переміщення й ідентифікувати всіх, з ким у них був контакт. Широкий спектр мобільних застосунків повідомляє громадянам про близькість інфікованих пацієнтів. (…)
Ви можете сказати, що в цьому немає нічого нового. Останнім часом і уряди, і корпорації використовували навіть більш вправні технології, щоб маніпулювати людьми і стежити за ними. Але якщо ми не будемо обережні, епідемія може стати переломним моментом в історії спостереження. Не тільки тому, що вона може нормалізувати широке використання інструментів спостереження за масами в країнах, які дотепер від них відмовлялися. Це стане різким переходом від «зовнішнього» до «внутрішнього» спостереження.
Раніше, коли ваш палець торкався екрана смартфона і натискав на посилання, уряд цікавило лише те, на що саме натискає ваш палець. Але тепер уряд хоче знати, яка у вашого пальця температура і який артеріальний тиск усередині.
Надзвичайний пудинг
Формуючи власну думку про таке спостереження, ми не знаємо, як насправді за нами стежать і що нас чекає в майбутньому. Ці технології розробляються з приголомшливою швидкістю і те, що здавалося науковою фантастикою 10 років тому — сьогодні вже застаріло. Як експеримент, подумайте про гіпотетичний уряд, що вимагає від кожного громадянина носіння біометричного браслета, який стежить за температурою тіла і серцебиттям 24 години на день. Ці дані збирають і аналізують держалгоритми. Алгоритми знатимуть, що ви хворі, навіть перш ніж ви самі про це дізнаєтеся, і вони також знатимуть, де ви були і з ким ви бачилися. Ланцюжки передавання інфекції можуть бути різко вкорочені, а можуть бути і зовсім скорочені. Така система, можливо, допомогла б зупинити поширення вірусу в лічені дні. Звучить відмінно, правда?
Недолік у тому, що, звичайно, це легітимувало б абсолютно жахливу нову систему стеження. (…) Якщо ви можете стежити за тим, як змінюється моя температура тіла, артеріальний тиск і серцебиття, коли я дивлюся відео, ви можете дізнатися, що змушує мене сміятися, плакати і що мене дуже і дуже злить.
Важливо пам’ятати, що злість, радість, нудьга і любов — це біологічні явища, як-от гарячка і кашель. Та ж технологія, яка ідентифікує кашель, може ідентифікувати сміх. Якщо корпорації й уряди почнуть повсюдно збирати наші біологічні дані, вони зможуть знати нас краще, ніж ми знаємо себе, а отже, вони можуть не тільки передбачати наші почуття, а й маніпулювати ними і продавати нам все, що хочуть — нехай це товар або політик. (…)
Ви, звісно, можете знайти аргументи на користь біометричного спостереження як тимчасовий захід під час надзвичайної ситуації. Мовляв, його скасують після того, як ситуація перестане бути надзвичайною. Але у тимчасових заходів є жахлива звичка жити довше, ніж надзвичайні ситуації, особливо, якщо завжди на горизонті маячить нова. У моїй рідній країні — Ізраїлі, наприклад, оголосили про надзвичайну ситуацію під час Війни за незалежність у 1948 році, туди входив цілий спектр тимчасових заходів — від цензури преси та конфіскації землі до спеціальних норм приготування пудингу (я не жартую). Війну за незалежність давно виграли, але Ізраїль так і не скасував надзвичайний стан, а також не зміг скасувати багато «тимчасових» заходів 1948 року (указ про надзвичайний пудинг милосердно скасували в 2011 році).
Навіть коли кількість заражених коронавірусом впаде до нуля, деякі уряди, які прагнуть даних, можуть стверджувати, що системи біометричного спостереження варто залишити, тому що вони бояться другої хвилі коронавірусу або тому що новий штам Ебола з’явився в центральній Африці, або тому що… ви розумієте. За нашу приватність останніми роками точиться велика битва. Криза, створювана коронавірусом, може стати переломним моментом у цій битві. Адже коли люди вибирають між приватними даними і здоров’ям, вони зазвичай вибирають здоров’я.
Мильна поліція
Прохання, щоб люди вибирали між приватними даними і здоров’ям, — і є джерело проблеми. Тому що це помилковий вибір. У вас може і має бути і здоров’я, і приватність. Можна захистити наше здоров’я і зупинити епідемію не за допомогою створення тоталітарного режиму спостереження, а швидше, через підтримку й інформування громадян. Зараз одні з найуспішніших спроб стримати епідемію коронавірусу здійснюють у Південній Кореї, Тайвані та Сінгапурі. Хоч ці країни і користувалися іноді застосунками для спостереження, вони набагато більше покладалися на тестування, чесне донесення інформації і добровільну співпрацю з добре поінформованим суспільством. (…)
Коли людям повідомляють про наукові факти, коли люди довіряють державним органам, які їм ці факти повідомляють, громадяни можуть робити правильні речі без «Великого брата», який стежить за ними. (…)
Задумайтесь, наприклад, про миття рук з милом. Це було одне з найбільших досягнень у сфері гігієни. Сама собою ця дія щорічно рятує мільйони людей. Зараз ми сприймаємо це як належне, але насправді лише в 19 столітті вчені дізналися про важливість миття рук з милом. Доти навіть лікарі й медсестри робили одну операцію за одною без миття рук. Зараз мільйони людей щодня миють руки не тому, що вони бояться мильної поліції, а тому що знають про факти. Я мию руки з милом, тому що чув про віруси і бактерії, я розумію, що ці маленькі організми викликають хвороби, і я знаю, що мило може їх усунути.
Але щоб досягти такого рівня дотримання інструкцій і спільних зусиль, вам потрібна довіра. Люди мають довіряти науці, владі і ЗМІ. Останні кілька років безвідповідальні політики цілеспрямовано руйнували довіру до науки, влади і ЗМІ. Тепер ці ж політики можуть піддатися спокусі і ступити на шлях до авторитаризму. У такому разі вони стверджуватимуть, що ви просто не можете довіряти тому, що громадськість вчинить правильно. Зазвичай довіру, яка виснажувалась роками, не повернути за ніч. Але зараз не звичайний час. Під час кризи люди можуть швидко змінювати свою думку. (…)
Ми повинні використовувати і нові технології, але ці технології повинні допомагати громадянам. Я всіляко за перевірку температури тіла й артеріального тиску, але цю інформацію не мають використовувати для створення всемогутньої держави. Швидше ці дані мають допомогти мені приймати більш усвідомлені особисті рішення, а також притягнути уряд до відповідальності за свої рішення. (…) Якщо я можу мати доступ і аналізувати статистику про поширення коронавірусу, я можу сам судити — чи каже мені уряд правду і чи ухвалює він правильні рішення для боротьби з епідемією. Важливо пам’ятати, що технології спостереження можуть бути використані не тільки урядом, щоб стежити за людьми, а й людьми, щоб стежити за урядом.
Тому епідемія коронавірусу — це важливий цивільний тест. Незабаром кожному з нас потрібно вибрати віру в наукові дані і слова експертів охорони здоров’я, замість віри в безпідставні теорії змови й егоїстичних політиків. Якщо ми не зможемо зробити правильний вибір, можливо, ми віддамо свої найцінніші права, думаючи, що це єдиний шлях зберегти наше здоров’я.
Нам потрібен глобальний план
Другий важливий вибір, з яким ми зіткнемося, буде між націоналістичною ізоляцією і світовою солідарністю. І епідемія сама собою, і наступна економічна криза — це світові проблеми. Їх можна буде вирішити ефективно тільки через глобальне співробітництво.
По-перше, щоб перемогти вірус, нам потрібно ділитися інформацією з усім світом. Це найбільша перевага людей над вірусами. Коронавірус у Китаї і коронавірус у США не можуть обмінюватися порадами про те, як інфікувати людей. А ось у Китаю для США багато цінних уроків про коронавірус і те, як з ним боротися. Те, що італійський лікар виявив у Мілані рано-вранці, цілком може вже ввечері врятувати людей у Тегерані. (…) Але для того, щоб це сталося, нам потрібен дух світового співробітництва і довіри. (…)
Світ має об'єднати зусилля і для того, щоб використовувати і поширювати медичне обладнання, особливо тест-системи й апарати штучної вентиляції легенів. (…) Багаті країни з малою кількістю випадків мають бути готовими до відправки дорогоцінного обладнання в біднішу країну з великою кількістю захворювань. Якщо і коли цим багатим країнам знадобиться допомога, інші держави повинні прийти на допомогу. (…) Можна розглянути і подібне глобальне зусилля в питанні нестачі медичного персоналу. (…)
Світове співробітництво очевидно потрібне і на економічному фронті. З огляду на глобальну природу економіки і виробничих ланцюжків, якщо кожна держава робитиме все по-своєму і абсолютно не зважатиме на інших, це призведе до хаосу і ще більш посиленої кризи. Нам потрібен світової план дій, і він потрібен нам вже зараз.
Наступна вимога — це світова угода про поїздки. Обмеження міжнародного сполучення на місяці може створити серйозні проблеми і перешкодити війні з коронавірусом. Країнам потрібно співпрацювати, щоб дозволити хоча б жменьці необхідних людей перетинати кордони: вченим, лікарям, журналістам, політикам і бізнесменам. Це можна здійснити за допомогою світової угоди про попередню перевірку пасажирів у їхніх власних країнах.
На жаль, поки країни не роблять нічого з перерахованого вище. Міжнародна спільнота паралізована. Здається, ніби в кімнаті не залишилося дорослих. (…) Лідери «Великої сімки» змогли організувати відеоконференцію тільки цього тижня, але вона не увінчалася створенням подібного плану. (…)
Людству час зробити вибір. Оберемо ми шлях роз'єднаності чи світової солідарності? Якщо ми оберемо роз'єднаність — це не тільки продовжить кризу, а й, найімовірніше, викличе ще більше катастроф у майбутньому. Якщо ми обираємо світову солідарність — це буде перемогою не тільки над коронавірусом, а й над майбутніми епідеміями і кризами, з якими людство може зіткнутися в XXI столітті.
Повну версію колонки читайте на Financial Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
