500 днів війни минуло, і важко сказати, у якій точці війни ми перебуваємо, тому що незрозуміло, що ми вважаємо кінцевою точкою. Якщо ми говоримо про певні підсумки, то треба окремо розподіляти й аналізувати державу, Збройні сили і народ, суспільство. Це не означає, що щось суттєво відрізняється, просто це не тотожні поняття.

Якщо ми говоримо про державу, то головні підсумки цих 500 днів полягають у тому, що держава Україна за цей час не просто вистояла, довела свою життєздатність, у чому, до речі, сумнівалися не лише наші вороги, а й наші партнери. Я нагадаю, що вони і не приховували на початку повномасштабного вторгнення, що у них є сумнів щодо реальної боєздатності Збройних сил України. І так само у них був сумнів щодо життєздатності української держави, українського інституту управління. Система управління не розвалилася, система управління витримала все навантаження і продовжує витримувати. Можна скільки завгодно критикувати, є дуже багато і обґрунтованих і безпідставних приводів для критики, але вона існує, вона функціонує. Тобто система управління витримала цей іспит.

Ба більше: якщо ми говоримо про державу Україна, відбулася дуже суттєва зміна, яка нам здавалася абсолютно фантастичною 500 днів тому. Україна нарешті, вперше в своїй новітній історії, вперше з моменту проголошення державної незалежності, стала не просто об'єктом, а суб'єктом геополітики.

Так, це далося величезною ціною, це далося в умовах, максимально віддалених від комфортних, але українське керівництво, Україна, як держава, як геополітичний гравець, як актор — це фактор, з яким рахуються, який може нав’язувати свій порядок денний, який ініціює цей порядок денний, який бере участь у величезній кількості різних міжнародних процесів і геополітичних треків; когось він дратує, когось — непокоїть, хтось з цим бореться, хтось радіє. Але Україна — суб'єкт політики. Ми всі про це мріяли і зараз це відбувається.

Наступний момент — теж дуже важливий.