Три нагальні потреби ЗСУ
Говорити про те, що зразки важкого озброєння, які почали вже надходити, зараз будуть кинуті, умовно кажучи, під Вугледар, Мар'їнку, чи Бахмут — не доводиться
На сьогодні у ЗСУ, сил оборони України є три нагальні потреби. Це боєприпаси в достатньо великий лінійці (від боєприпасів до систем ППО, закінчуючи артилерійськими). Це бронетехніка, причому йдеться про пришвидшене і безпечне постачання важкої бронетехніки, насамперед, танків. Але не тільки танків, а боєздатної техніки в максимально стислі терміни, щоб прорахувати цю логістику, необхідну для того щоб можна було сформувати дві, бажано три танкові бригади з озброєння, яке постачають партнери, на весну. Ну і третє питання — це паралельна підготовка особового складу систем ППО далекобійних йдеться про Patriot і Samp-T.
Наскільки я розумію, на Рамштайні (офіційну інформацію з цього приводу я не бачив) також обговорювалося питання про те, щоб зробити прямі постачання Києву зразків озброєння безпосередньо від виробників за спрощеною схемою в обхід всіляких урядових державних прокладок під гарантії і можливо під фінансування урядів цих країн. Це просто суттєво спростило б процедуру постачання. Бо те, що ми отримуємо, це так зване надлишкове, тобто з зі складів Міністерства оборони відповідних країн. Є потреба вже домовлятися напряму з виробниками для того, щоб заповнювати ті втрати, які є і, на жаль, ще будуть під час ведення цієї війни.
Ну і обговорювалося питання збільшення виробництва боєприпасів, зокрема 150-мм для того, щоб з одного боку, країни, які постачають нам боєприпаси могли поповнювати свої запаси, з іншого боку, для того, щоб потреби України, які збільшуються у використанні цих боєприпасів задовольнити необхідним чином.
Українські танкісти готуються за прискореним курсом, бо повний курс може тривати до півроку і навіть більше. Тому що, наприклад, складні системи, якими є, наприклад, танк Леопард-2, можна навчити достатньо швидко людей, які є вже фаховими танкістами. Але для того, щоб довести їхні дії до автоматизму, для того, щоб злагодити дії екіпажу, для того, щоб навчитися працювати в системі рота-батальйон-бригада, для того щоб максимально використовувати потенціал цього танку, потрібно набагато більше часу. Відбирають для цих вишколів навчальних людей здібних, здатних не тільки навчитися, а в разі потреби навчити інших.
Соледарські і бахмутські бої не завжди є типовими
Але тут проблема ще й в тому, що танки, які будуть надходити, це танки різних моделей, різних модифікацій. Вони інколи суттєво відрізняються. Це буде створювати додаткові проблеми і під час експлуатації, і під час ремонту, і під час їхнього безпосереднього бойового використання. Це також треба мати на увазі нашим військам, коли доведеться застосовувати цю зброю на полі бою.
Я би хотів зауважити, що соледарські і бахмутські бої не завжди є типовими. Тому що це контактні бої, де якраз ворожої бронетехніки використовується вкрай мало. Зверніть увагу під Вугледаром, наприклад, де достатньо добре попрацювали не тільки ПТУРи або ПТРК, але і артилерія — знищивши ворожу бронетехніку. А от під Бахмутом і Соледаром ворогом бронетехніки використовуються вкрай мало. Це контактні бої, що ведуться переважно особовим складом, озброєним стрілецькими озброєнням, за допомогою інколи легкої броньованої техніки рідше — бойових машин піхоти.
Ця війна вкотре доводила, що в першу чергу, це війна артилерії, війна розвідки. І тому нагадуємо нашим партнерам (до речі, вони про це не забувають) про необхідність постачання ПТРК різного типу, тобто протитанкової ручної зброї якою керується, в першу чергу піхота, ми все одно наголошуємо, що насамперед потребуємо збільшення артилерійських стволів і збільшення боєприпасів. Це проблема є дуже серйозною. Вона вирішується, але на жаль задовольнити потреби збройних сил в умовах дуже жорсткої війни поки що наші партнери не можуть.
Об'єктивно оцінювати роботу Укроборонпрому і взагалі оборонно-промислового комплексу достатньо важко з об'єктивних причин. Для тих хто не знає просто поясню, що будь-який виріб, будь-який засіб ураження, будь-яка одиниця техніки — це ланцюжок з великою кількістю різних підприємств. І, умовно кажучи, якщо у вас якесь підприємство розташоване на окупованій території або повністю зруйноване, то можливість швидко зробити якийсь виріб відсутня або вона суттєво ускладнюється.
Нагадаю про те, що у нас частина підприємств, навіть ті які не знищені, постійно під ударами. Тобто ракетні удари завдаються не тільки по критичній інфраструктурі (наприклад, підстанції чи електростанції), а й по об'єктах оборонно-промислового комплексу. Якщо про це не пишуть публічно, то це не означає, що цих ударів нема (а не пишуть публічно зі зрозумілих причин). Частина підприємств релокована. А підприємства зараз, не зважаючи на те, що вони мають можливість використовувати для своїх співробітників так звану броню (тобто їм дається можливість уникати мобілізації якщо вони є справді фаховим спеціалістами, необхідними для виробництва критично важливих елементів або озброєння) все одно вони потерпають від нестачі кваліфікованих кадрів. Є проблема з матеріалами, що є за кордоном з різних причин і об'єктивних, і суб'єктивних.
Тому об'єктивно оцінити дуже важко, зважаючи на ті обставини в яких ОПК зараз працює. Скажу так, що йому виробництво дається дуже важко. Говорити про те, що воно повністю задовольняє потреби ЗСУ, неможливо. На жаль, ми в цьому сенсі з об'єктивних причин дуже залежимо від наших партнерів.
Чи можемо ми розраховувати, що українські війська отримують зараз таку допомогу технікою і озброєннями? Техніка приходить малими партіями. Використовувати техніку чайними ложками — це неефективне. Таке використання техніки — це її спалення, вибачте на слові.
Ми отримуємо не так багато техніки, як нам хотілося би. Хоча це вже відчутно. Це в рази більше, ніж ми отримували до цього. Раніше взагалі за великим рахунком про сучасну важку техніку не йшлося. Ми отримували радянські, пострадянські модернізовані й немодернізовані зразки. Зараз ми отримаємо вже зовсім сучасну техніку важку броньовану. Йдеться і про БМП, і про БТРи, про САУ Archer (на мій погляд, це одна з найкращих). Танки, зокрема, Леопард 2. Але їхнє використання має сенс, якщо вони будуть зведені в тактичні об'єднання, тобто бригади. І, зважаючи все ж таки на невелику кількість, їх треба використовувати, не в обороні, а в наступі, використовувати не шматками, а таким міцним кулаком. І використовувати тоді, коли вся необхідна техніка буде розподілена по військових підрозділах, а особовий склад буде навчений, злагоджений.
Говорити про те, що оті зразки важкого озброєння, які почали вже надходити, просто зараз будуть кинуті, умовно кажучи, під Вугледар, під Мар'їнку, чи під Бахмут — не доводиться. Хоча я не є військовим ні за посадою, ні за освітою, але в даному випадку посилаюся на точку зору людей, які ухвалюватимуть відповідні рішення. Тож я не думаю, що таке рішення буде ухвалено. Безумовно, наші військовики, які тримають оборону (зараз ми перейшли до оборони) намагаються цю оборону вести активно. Тобто не тільки відступати, а і контратакувати, не тільки утримувати позиції, а й спробувати відганяти ворога. Але, безумовно, там залучаються ресурси, в тому числі, на жаль, ті бригади або підрозділи бригад, які готувалися до наступу.
Це вимоги війни. Але говорити про те, що на якісь із цих напрямків кидати нове озброєння — я не думаю, що це доречно і не думаю, що генеральний штаб чи головнокомандувач чи командувач сухопутних військ наважиться на таке рішення.
Бо має бути ресурс, має бути резерв. От згадайте: свого часу, коли нам ми почали надходити бойові броньовані машини. Це був класичний зоопарк. Вони приходили з різних країн, в різному стані. Нам почали надходити з кількох країн знову ж таки в різному стані самохідні артилерійські системи М109, трохи більше нам пішло причіпної артилерії — 155 мм, 105 мм. То я пам’ятаю такі знаєте інколи навіть напівістеричні закиди — А де все це? А чому воно не на фронті? А куди воно все поділося? Потім був наступ — один і другий, і ми побачили, де воно.
Якщо у армії немає резерву то, вибачте, розраховувати на перемогу дуже складно. Ще раз кажу, ми змушені використовувати частину резерву навіть в оборонних операціях, використовуючи тих людей і ті зразки озброєння, які тримали для наступу. Ситуація така.
Але якраз наявність ресурсу, наявність резерву і особового складу, і сил і засобів і ураження, і артилерії, броньованої техніки — якщо цього немає в резерві, то у тебе шансів на наступ, а відтак на перемогу просто нема. І це дуже важко. Це завжди дуже така тонка матерія, це дуже складне мистецтво, і сподіваюся, що наші військові начальники високого рівня достатньо ним оволоділи.
Повну версію інтерв'ю із Сергієм Рахманіним слухайте на Radio NV:
