В Європі зміни. Що вдається зробити Путіну

10 вересня 2024, 15:09
NV Преміум

Нижче — про ознаки нестабільності європейського та глобального безпекового порядку

У той час як Росія продовжує завдавати ударів з повітря по українським містам, а її війська просуваються на Донбасі, на регіональних виборах у двох землях Східної Німеччини спостерігається сплеск підтримки крайніх правих і крайніх лівих партій.

Реклама

Особливе занепокоєння викликає те, що обидві сторони виступають проти підтримки України та у погляді на російську агресію орієнтуються на Кремль. Вони покладають більшу частину провини за війну на Захід, який, мовляв, провокує Росію, та використовують страхи населення бути втягнутими в повномасштабну військову конфронтацію з Москвою.

Такі погляди у Східній Німеччині та їхній успіх на виборах не є унікальними. В інших країнах Центральної та Східної Європи, які перебували під радянським контролем до 1989 року, спостерігається зростання подібних настроїв, особливо в Словаччині та Угорщині, які є членами ЄС і НАТО.

Те саме стосується деяких держав, які раніше входили до Радянського Союзу, наприклад Азербайджану та Грузії. Така дивна суміш страху, ресентименту та ностальгії, це не означає таємного відновлення радянського блоку, але вказує на ідеологічну консолідацію, принаймні, в частині цього регіону.

Тбілісі та Москва поступово відновили зв’язки

В Угорщині цю проросійську позицію пов’язують переважно з популістом Віктором Орбаном — прем'єр-міністром країни. Перебуваючи при владі з 2010 року, Орбан віддалив себе і свою країну від ліберально-демократичних ідеалів, які сповідував наприкінці 1980-х і на початку 1990-х. Це призвело до того, що Європейська комісія та парламент засудили Орбана за підрив демократії та верховенства права.

Європейський суд наклав на Угорщину штраф у розмірі €200 млн за навмисне порушення правил надання притулку в ЄС. Ніщо з цього не завадило Орбану здобути четверту поспіль перемогу на національних виборах у 2022-му, але на виборах до Європейського парламенту у 2024 році підтримка його альянсу опустилася до рівня нижче 50% голосів.

Незважаючи на те, що вперше за два десятиліття він отримав менше половини голосів на європейських виборах, Орбан посилив свою пропутінську позицію. Він став першим прем'єр-міністром країни — члена ЄС і НАТО, який потиснув руку Путіну. Це було у жовтні 2023 року в Пекіні. Повторив він той самий трюк у Москві в липні 2024 року — всього через кілька днів після того, як Угорщина перебрала на себе головування в ЄС на ротаційній основі.

Його словацький колега Роберт Фіцо втретє за свою політичну кар'єру став прем'єр-міністром країни у жовтні 2023 року також на більш проросійській та антиукраїнській платформі.

На відміну від Орбана, Фіцо є лівим популістом і пом’якшив свою позицію щодо України після візиту до Києва в січні 2024 року. Проте ширші проросійські настрої серед більшої частини електорату стали очевидними на президентських виборах у квітні 2024 року.

За межами НАТО і ЄС інші лідери також тримаються ближче до Путіна. Одним із прикладів є багаторічний правитель Азербайджану Ільхам Алієв, який відвідав Москву в квітні 2024 року і приймав Путіна в Баку в серпні.

З початку війни проти України в лютому 2022 року Азербайджан відігравав ключову роль для Росії, надаючи доступ до основних торговельних коридорів, щоб обійти західні санкції. Одним із них є міжнародний транспортний коридор північ-південь, який з'єднує Росію з Іраном і проходить через Азербайджан.

Азербайджан також подав офіційну заявку на приєднання до БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка) через день після візиту Путіна в серпні. Наприкінці липня він також подав заявку на отримання статусу спостерігача в Шанхайській організації співпраці, що наблизило Азербайджан на крок до повноправного членства в блоці, очолюваному Китаєм.

А ще є Грузія — колись маяк демократичного оновлення на пострадянському просторі, а тепер країна, що поступово скочується до проросійської автократії. Незважаючи на російсько-грузинську війну 2008 року, Тбілісі та Москва поступово відновили зв’язки, чому сприяла політична партія Грузинська мрія, що керує країною понад десять років.

На словах грузинський уряд залишається відданим членству в ЄС. Рішенням Європейської Ради від грудня 2023 року Грузія отримала статус країни-кандидата. Проте відносини з ЄС значно погіршилися з весни, коли керівництво Тбілісі проштовхнуло так званий закон про іноагентів, незважаючи на протести громадськості та ЄС.

Закон є потенційно корисним інструментом для уряду Грузії для обмеження діяльності проєвропейських організацій громадянського суспільства і створений за зразком нещодавно розширеного російського.

Дрейф до авторитаризму

Політичні лідери, які керують цим процесом, використовують і ретельно спрямовують різні суспільні настрої. Одним з них є давній страх бути втягнутим у війну з Росією, іншим — обурення корисливим політичним істеблішментом, який погано впорався з наслідками COVID та кризою прожиткового мінімуму, спричиненою війною в Україні.

Існує також, принаймні для деяких, певна ностальгія за уявним минулим радянського блоку та «порядком», який запровадили сильні і, по суті, соціально консервативні лідери того часу, порівняно з ліберальним «хаосом», що настав після цього.

Минулорічні президентські вибори в Чехії та парламентські вибори в Польщі продемонстрували, що відкат від демократії, який спостерігається в інших країнах колишнього радянського блоку, можна зупинити. Так само рішення Вірменії вийти з очолюваної РФ організації Договору про колективну безпеку — міні-спадкоємиці радянського Варшавського договору — вказує на те, що геополітичні орієнтири не на камені викарбувані.

Усі ці зміни є ознаками нестабільності європейського та глобального безпекового порядку. Коли і як закінчиться війна в Україні, визначить, який новий порядок, імовірно, буде встановлено. Та одночасне зростання правого та лівого популізму, старіших і новіших автократій та їхній ідеологічний орієнтир на Кремль застерігає проти того, щоб очікувати відтворення нового ліберального порядку. Це далеко не певно, і незалежно від того, хто переможе в російсько-українській війні і чи переможе взагалі.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.

The Conversation

Оригінал опубліковано на The Conversation

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Показати ще новини