Але вже сьогодні ясно: реальних механізмів гарантувати безпеку українських портів ми не отримали. Такими механізмами щонайменше могли би бути:

— Присутність іноземних (в цьому випадку — турецьких) військових кораблів. Росія навряд чи наважилася би рушити на наші порти за цієї ситуації. Зараз видається так, що турецькі кораблі, скоріше за все, будуть або на вході/виході з цих морських коридорів для інспекції, або якщо і поблизу українських портів, то не стаціонарно. Ця, здавалось би, технічна деталь, насправді вирішує все. Подивимось, де турецькі кораблі таки опиняться.

— Масове збільшення протикорабельного, протиповітряного та протиракетного озброєння для Одеси. Чи це відбулося — невідомо. Не факт.

— Вимога від російських кораблів відійти з потрібної нам акваторії. Чи ми це вимагали — можливо. Але ні. Цього не буде.

Що ми, судячи з повідомлень турецької влади, отримаємо:

— Українські судна супроводжуватимуть комерційні нашими коридорами;

— Турки перевірятимуть судна на вході на предмет відсутності зброї;

— Росія обіцяє не стріляти по наших полях, зерносховищах і ще десь, поки йде морський рух.

Що стоїть за цією угодою?

У України були всі шанси стояти в сильній позиції до кінця

У України були всі шанси стояти в сильній позиції до кінця. І не йти на угоду, яка не передбачає для нас безпекових гарантій. Але на практиці вийшло навпаки.

Путін домігся зняття/пом'якшення санкцій не тільки для вивезення російського зерна (і вкраденого з окупованої території теж) від США і ЄС, але і пом’якшення інших, взагалі непов’язаних з зерном санкцій — Росія отримає доступ до комплектуючих для обслуговування своєї авіагалузі.

Ще тиждень тому, коли подробиць, та й самої домовленості не було, були як позитивні для нас сигнали, так і ризики.

Результат мені відверто не подобається, бо ця угода — не про зерно, а про прецедент укладення домовленості і пом’якшення санкцій при повній відсутності воєнної деескалації.

Приєднуйтесь до нашого