Припускаю, не всі з них україномовні, але всі написані українськими авторами, мають український зміст та видані свого часу в Україні. Це не гаряча новина, це відбувається там уже скоро як десять років. У подібних новинах важлива інша їх складова: замість українських книжок туди завозять російські. Рахунок друкованої продукції йде на мільйони примірників.

Ось суголосна новина. Німецький журналіст Губерт Зайпель отримав за роботу над книгою про російського диктатора Володимира Путіна 600 тисяч євро. Причому — за другу книжку з цим же головним героєм. Позитивним, зазначу, героєм. Скільки Зайпель отримав за попередні і хто заплатив, поки невідомо. Але згаданий гонорар виплачений через компанії, контрольовані наближеним до Путіна олігархом.

Лише два згаданих факти доводять і красномовно показують, яке значення російська влада надає книжкам та популяризації читання. Саме так. Якщо, зі слів шефа гестапо Генріха Мюллера, радіо придумали, аби його слухати, то книжки придумали, аби їх читати. Ця практика дуже ефективна, і це доведено більшовицьким радянським режимом. Хто виріс і прожив частину свідомого життя в СРСР, той напевне не раз чув на шкільних уроках, бачив у фільмах і, звичайно ж, читав у книжках про ликбез: так у оригіналі називається державна політика боротьби з неписьменністю.

Від царської Росії комуністи успадкували державу, де навіть у великих містах не всі вміли читати й писати. Тож спершу червоні навчили маси грамоті - а потім почали давати книжки, які підданим треба читати. Так середня освіта і беззаперечно правильна політика популяризації читання в величезній країні завдяки політиці подвійних стандартів працювали в інтересах радянської пропаганди. І зараз все це працює в інтересах пропаганди рашистської.

Російську верхівку неабияк дратує процес депушкінізації

Але популяризація читання працює й інакше. Хотів написати — на користь розвитку країн, де читання популярне, й зупинився. Бо, хай там як це прозвучить, робота з книжкою, видавнича справа й розповсюдження книжок також сприяє розвитку авторитаризму і відповідних країнах. Отже, не розвалює, а зміцнює шкідливий фундамент та ворожі надбудови. Тут як із кухонним ножем: можна нарізати овочі для смачного поживного салату — а можна вбити людину, і то не одну.

Тим не менше, позитивних прикладів застосування книжкової справи для розвитку й зміцнення держав чимало. Наприклад, впливовий американський журнал Time регулярно публікує свою версію кращих книжок року, що минає. Так само давно й регулярно авторитетна The New York Times публікує щонеділі додаток The New York Times Book Review. Видавці в усьому цивілізованому світі звіряють видавничі плани з цими списками бестселерів, та й нецивілізована Росія попри декларування антизахідних настроїв теж на нього досі орієнтується. І - сумний факт! — випереджає в цьому сегменті Україну.

До цього ще повернуся, бо слід нагадати про подібні сталі практики в країнах Європи, де є свої локальні бестселери. Не всі стають міжнародними, але всі вони популяризуються як читання загалом. І Франції рекламу книжкових новинок можна побачити на залізничних платформах. А під книжкові фестивалі учасникам орендують спеціальні вагони в потягах. Як кажуть колеги, які мають більше практик — не лише у Франції. І завжди такі заходи мають державну підтримку й підтримку рівня місцевих влад.

Але до важливості контролю книжкової справи для Росії. Навіть після вторгнення в Крим та на Донбас 2014-го року держава-агресор викуповувала права на переклади актуальних та популярних західних книжок відразу, включаючи сюди й своє виключне право розпоряджатися ними на якійсь частині пострадянського простору. Звісно, Україна сюди входила найперше.

Питання риторичне номер один: якщо книжка — так кажуть! — повільно та впевнено втрачає популярність і вплив, на біса ж тоді Росія так дбайливо тримається за неї? Настільки дбайливо, що російську верхівку неабияк дратує й обурює процес, який у нас отримав назву депушкінізація. І риторичне питання номер два: чому українська держава навіть з наближенням кінця другого року масштабного російського вторгнення не дбає про популяризацію читання, підтримку книговидання, поповнення й від того — розвиток та модернізацію бібліотек тощо.

Тут аналогія з виробництвом, наприклад, дронів ну дуже доречна. Бо як не щодня, то щотижня точно йде інформація про збільшення виробництва БПЛА в Росії державним коштом, а її супроводжують регулярні оголошення волонтерських зборів в Україні на ті самі БПЛА. Логіка воєнної доби, як загалом логіка протистояння Добра і Зла вимагає дзеркальних дій. Якщо Зло робить щось для зміцнення себе, Добро має розуміти — ці ж сили та засоби можна і треба використовувати на користь Добра й добрі справи. Тільки так, не інакше досягається спершу паритет, потім — перевага.

Поки що на владному рівні спромоглися дозволити прибирати пам`ятники Пушкіну з публічного простру й списувати російську книжку з бібліотечних фондів. Про заміщення актуальним українським культурним, у даному випадку — книжковим продуктом наразі чомусь не йдеться. Схоже, чинну українську владу не надихає досвід позитивного використання книжки й читання задля розвитку та зміцнення держав на прикладі демократичних країн. Чесно кажучи, попередникам можна закинути те ж саме. Але навіщо, коли попередники вже нічого не вирішують…

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV