Про те, як я став довгожителем у 43

11 січня, 19:47
16281
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

У геть не найбільш забутому місті країни

З'їздив на новорічні свята в гості до мами в Вінницю, звідки поїхав до Києва понад 20 років тому. В одному з торгових центрів свого спального району зустрів місцевого міського божевільного Олежика. Він борознив теплі і чисті коридори торгового центру в морозний день з надією зустріти знайомого і розжитися кількома гривнями.

Нерозпещений славою Голлівуду, Олежка, втім, завжди нагадував героя Дастіна Гоффмана у фільмі Людина дощу. Навіть через 20 років він пам'ятає адреси і дати народження майже всіх хлопців у районі, включно з моїми. Навіть якби у Вінниці одного дня пропав ЗАГС, усі записи можна було б відновити завдяки Олежці.

– Привіт, Віталіку Сич, – усміхнувся Олежка. І далі традиційно назвав мою дату народження та адресу, за якою я проживав колись у Вінниці.

– Здрастуй, Олежку, як справи?

– Нормально, – відповів він. – А ти знаєш, що Саша помер, назвав він прізвище людини з мого паралельного класу. І Толік, і теж прізвище хлопця з паралельного класу. І Вова, мій у минулому близький знайомий, старший на рік.

– Ні, не знав, – засмучено відповів я. – А чого померли?

– Від чого вмирають, Віталіку? Від горілки! І він продовжив перелік менш близьких, але добре знайомих мені людей зі школи, яких більше немає. Деякі молодші за мене, деякі старші. З деякими з них я грав у футбол за школу, з іншими просто спілкувався в школі і поза нею.

– А є хтось, хто не помер, Олежку? – перебив його я, не бажаючи з'ясовувати, який завдовжки список він мені приготував. Він зрозумів, що його розповідь справила ефект і посміхнувся своєю непідробною усмішкою: «Дай 20 гривень, Віталіку».

Я дав йому 20 грн, він купив собі заслужений еспресо, а я пішов перетравлювати нову інформацію про те, як у свої 43 я став довгожителем у геть не найбільш забутому місті країни.

Мені чомусь згадалося, що Джо Байден і Берні Сандерс нещодавно заявили про те, що розглядають висунення своїх кандидатур на виборах наступного президента США. Першому – 77 років, другому – 78.

Я вийшов на вулицю. Місто було обліплене білбордами кандидатів у президенти України. Одні обіцяли дешевий газ. Інші – церкву, армію і патріотичну єдність. Треті – прислужувати народу.

Я пішов засніженим містом додому, намагаючись зрозуміти, в якому місці сходяться ці світи.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Люди

Сьогодні, 14:04

article_img
Віддалений гавкіт собак. Інтерв’ю з командою фільму про війну на сході України, який претендує на Оскар
Події

Сьогодні, 21:01

article_img
Перше місце України. Чому ми очолили рейтинг країн з найвищою смертністю через неправильне харчування
Наукпоп

Сьогодні, 07:00

article_img
Ейнштейн лютує. Дослідження темної матерії кидає виклик сучасній фізиці