Про «підступний ящик» та амбітних бразилійок

Одна американська сім'я, в якої я гостювала на вихідних, вразила своєю манерою дивитися телевізор. Вони сідали на диван і по черзі клацали пультом, затримуючись на кожному каналі не довше декількох секунд. Так і дивилися: чоловік поклацав, дружина поклацала, а потім і мені, як гості, урочисто вручили пульт.

Хоча така практика - радше виняток, аніж норма, згідно з дослідженнями, американці дивляться телевізор більше 5 годин на добу. І найчастіше його дивляться саме так: не заглядаючи в програму телепередач і не вибираючи конкретне шоу. Благо, каналів сотні, є, з чого вибрати.

Соціолог Роберт Патнем у книзі «Боулінг наодинці» звинувачує телебачення в руйнуванні суспільних зв'язків між людьми: щоденне рандеву з телевізором відбиває в американців бажання брати участь у громадських організаціях та волонтерських проектах, голосувати, здавати кров, ходити в кіно, театр і в гості. Причому роль телебачення в тому, що американці перетворилися в соціально ізольованих домосідів, згідно з його висновками, навіть вище, ніж збільшення тривалості робочого тижня, а також зростання популярності заміських селищ, а, відповідно, і часу, який люди витрачають на дорогу, і масового виходу жінок на роботу. Особливо це стосується тих, хто дивиться розважальні програми. Новини та суспільно-політичні програми не так відбивають у людей бажання спілкуватися з собі подібними, як, наприклад, «Поле чудес» і телесеріали.

А спочатку ж вважалося, що телевізор, навпаки, об'єднуватиме людей. Понад півстоліття тому так воно і було – сусіди збиралися разом, щоб подивитися єдиний на всю вулицю телевізор, де на кількох каналах показували загальнонаціональних, всім відомих кумирів. Зараз у типовій американській родині кілька телевізорів. Сотні каналів і програм дають можливість кожному знайти собі шоу до душі – кумири тепер у всіх свої.

Звинувачують телевізор і в збільшенні випадків ожиріння серед американців. Центр з контролю над захворюваннями виявив, що, чим більше діти дивляться телевізор, тим більше у них зайвої ваги. У США діти у віці 2-11 років проводять перед екранами електронних пристроїв більше 24 годин на тиждень, а 40% малюків у віці до трьох місяців вже регулярно дивляться телевізор.

До речі, товстіють від перегляду телебачення не тільки тому, що це пасивне заняття. Дослідження британських учених виявило, що організм притулених до блакитних екранів homo sapiens впадає в легкий транс - у ньому сповільнюються метаболічні процеси. Іншими словами, людина витрачає менше калорій, лежачи на дивані перед телевізором, аніж лежачи на тому ж дивані в тій же позі і спостерігаючи, наприклад, за кошеням, яке пустує на килимі.

А якщо перед телевізором їсти, то можна, не помітивши, поглинути набагато більше їжі, ніж потребує організм. Як і більше половини американських сімей, ми вечеряємо з телевізором, з чим я періодично безуспішно намагаюся боротися. Іноді ловлю себе на думці, що йду в ресторан і витрачаю більше грошей, перш за все тому, що там немає «надокучливого ящика». Ресторан з телевізором у мене потрапляє в «чорний список», і ми туди більше не повертаємося.

Чимало нападок на телевізор здійснюють педіатри. Американська асоціація педіатрів рекомендує повну відмову від його перегляду для дітей до двох років і не більше двох годин на день для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку. Інакше дітей очікують такі неприємності: падіння успішності в школі, слабкий розвиток соціальних навичок, зростання агресивності (але не насильства) і занепокоєння. А молоді пристрасть до телебаченню загрожує більш високим рівнем цинізму, матеріальною заклопотаністю і в той же час - низькими заробітками у дорослому житті.

До речі, наймолодших перегляд програм, створених спеціально для них, не позбавляє негативних наслідків. Якраз навпаки – для дев'ятимісячного немовлятка перегляд дебатів куди краще, ніж відео «Бейбі Ейнштейн» або «Розумний малюк». У 2007 році в журналі «Педіатрія» опублікували дослідження Вашингтонського університету, яке з'ясувало, що діти до року, які дивляться розвивальне відео, знають менше слів, аніж їхні ровесники. Причому це відбувається навіть у тому випадку, якщо другу категорію теж паркують перед блакитними екранами – з мультиками і дорослими передачами.

Тоді керівництво компанії «Бебі Ейнштейн» дуже голосно обурювалося. Але дослідники стояли на своєму: по-перше, батьки, які купують таке відео, вірять, що саджають дітей перед телевізором їм же на благо, а тому ті проводять там набагато більше часу. А, по-друге, зовсім маленькі діти, щоб засвоїти нове слово, повинні бачити обличчя мовця – бажано близько і наживо. Закадровий текст у мультфільмах дає нульовий ефект на розвиток мовлення дітей. Особливо прикро для творців розвивального відео було те, що це дослідження підготували на тій же кафедрі, що і ранню роботу, за результатами якої вони побудували свій мільярдний бізнес.

Однак у наукових колах лунають боязкі зауваження і на захист «підступного ящика». Економісти Стівен Дабнер і Стівен Левітт звернули увагу на те, що в індійських селах, куди протягнули кабель, пішло на спад насильство над жінками. Причини можуть бути різні: чи то чоловіки перестали розглядати биття дружин в якості рекреаційного заняття – крикет або шоу «Хто хоче стати мільйонером?» куди цікавіше, чи то в самих індійських та інших фільмах демонструвалося більш шанобливе ставлення до слабкої, але більш витривалої статі.

А в Бразилії демографи взагалі вважають теленовели одним з основних факторів різкого падіння народжуваності та зміни ролі жінки в суспільстві, пише журнал «National Geographic». Лише 40 років тому в Бразилії жінки народжували по 8-10 дітей і не працювали поза домом. Сьогодні бразилійки в країні з сильною культурою мачо і впливовою Католицькою церквою, де аборти заборонені, народжують по 1-2 дитини, а за присутністю в багатьох професійних сферах – поліції, IT, точних науках – навіть обігнали американок. І президент Бразилії – теж жінка. В телекомпанії «Глобо» пояснюють, мовляв, це не спеціально – просто про жінок без виводка дітей і з бурхливим особистим або професійним життям легше писати сценарії.

Американський журнал «Ньюсвік» щось подібне побачив у впливі турецьких серіалів на арабські країни. Модель поведінки більш прогресивних турецьких жінок дає привід для роздумів і теми для розмов з чоловіками їхнім сестрам у більш консервативних Саудівській Аравії, Йорданії або Еміратах.

До того ж, там, де з'являється телебачення, знижуються витрати на весілля та інші сімейні урочистості. І це важливо – адже, наприклад, в Афганістані після того, як молодята та три найближчих села добряче погуляли на весіллі, подружжя, їхні діти, а іноді і діти дітей потрапляють у найжорстокіше боргове рабство.

У США телевізор, до речі, став найбільш «вірусною» технологією в історії. У 1950-му році близько 10% американських сімей могли похвалитися власним телевізором вдома, а всього через дев'ять років – вже 90%! Так швидко не розліталися ні пральні машини, ні мікрохвильовки, ні мобільні телефони. А ось за кількістю критики на свою адресу телебачення може зрівнятися хіба що з курінням і розпиванням спиртних напоїв. З 1949-го року телеаудиторія в США кожен рік зростала, досягнувши свого піку в 2010-му році.

В останні кілька років, як свідчить свіже дослідження соціологічної служби Нельсон, телебачення починає здавати позиції новим медіа – Facebook, YouTube, Twitch, Tumblr, Snapchat, Reddit, WhatsApp, Instagram, Vine і YouNow – особливо в категорії 18-34 років. І все більше американців дивляться телепрограми на смартфонах і планшетах.

Колонка раніше була надрукована в «Жіночому журналі для тих, хто хоче жити щасливо».