"Прибуття" – бажати більше корів

Ілон Маск, будучи головною людиною сучасності, швиденько переналаштував сінематограф на тему міжпланетних подорожей – що не тізер, то про космос і прибульців. А як інакше, якщо в прогресивного людства один Марс в голові, ми плавно доживаємо до тих цифр від Різдва Христового, що наукова фантастика минулого вже планувала вийти в дальній космос та близько познайомитися з прибульцями. А що в романтика в голові, то в Голлівуда і в меню.

Вовтузячись біля монітора в очікуванні не то п'ятих «Чужих», не то другого «Прометея», я тільки за повторний виток кіно моди – хороша фантастика не гірше за футбол здатна на пару годин наглухо відключити голову від стрічки новин, про що ще мріяти в нашому де і коли? Тому фільм «Прибуття» я не збирався пропускати.

Рівно рік тому, на тому ж місці, я описував міцний бойовик «Сікаріо», поставивши собі зарубку відтепер щільно стежити за режисером Дені Вільневом. А він, такий швидкий молодець, візьми й випусти новий фільм.

Я намагаюся не дивитися оцінок кіно до виходу рецензії, але в цьому випадку не склалося – погляд впав не туди, і сітківку обпалили 8'5 на imdb. «Невже?!», - зрадів я, відсунув «Молодого Папу» і радісно помчався в кінотеатр. «Чужі, нові чужі», – зомбував я себе: «Визнання Америки», «Інтерстеллар», «Ще парочку!».

Назад я шкандибав дещо з іншим настроєм, але про все по порядку. Отже, в один прекрасний день в дванадцяти місцях на Землі з'являються інопланетні кораблі, що нагадують величезні сірі кам'яні яйця, розрізані по вертикалі. Гостре око злісного споживача новин зазначило, що, судячи по картинці з новин, два кораблі приземлилися на території Росії, і одна з червоних плям розташована підозріло близько до Криму, але то таке – там і вроджених червоних плям вистачає.

Так ось планета чеше ріпу, а американці для контакту з інопланетянами витягують з якогось університету молоду професорку-лінгвіста Емі Адамс. Замість консиліуму із сотні академіків США дають їй на допомогу аж одного фізика (Джеремі Реннера, дивно схожого на колишнього клавішника групи «Тартак» Андрія Благуна).

Нам пропонується повірити в те, що в спецслужб немає своїх фахівців подібного профілю, а доля людства лягає на тендітні плечі цивільної тітки, тому що більше тупо нікому. Ось тут перший черв'як сумніву виповзає з попкорну і дає Станіславського.

Добре ще, коли лейтенант Елен Ріплі змушена гасити загибель Землі в далекому зародку, вона хоч присягу давала і взагалі стала жертвою обставин. Але коли в стоп'ятисотий раз Голлівуд вкручує в центр подій космічної важливості ліву людину, щоб захопити глядача зі штату Міссісіпі, мене це починає нервувати.

Ні, я готовий вірити, раз уже їм по-іншому фантастики не продати, але давайте хоча б через раз. Тим більше історія дійсно цікава, а вже розв'язка так взагалі приємно дивує – у голові звучать відгомони «Соляріса», в очах кружляють Пепелаци.

Але варто розслабитися на секундочку, як сценаристи одразу ж будять наступного хробака сумнівів – то китайці в них рвуться в бій (я ось упевнений, що вони б чекали розкладу до останнього), то інопланетяни плутаються у свідченнях. Шкода, що не всім щастить зняти «Місяць 2112» за 5 мільйонів.

Про акторську гру нічого навіть і сказати. Зате можна відзначити непогані сценарні гвіздочки – пара жартів про музикантів, легенда про кенгуру і добре вкручену деталь – слово «війна» на санскриті означає «бажати більше корів».

У підсумку - 7,5 з тегом #ЛЖ – Любителям Жанру. Хороше кіно на нинішньому тлі, але потрібно робити ще краще, інакше нам комікси не перемогти. Поквитаюсь із серіалами і перегляну всіх «Чужих» у режисерських версіях.

Кінопошук з Фоззі – щочетверга

Читайте тематичні колонки на НВ:

Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня

Момент в історії з Олександром Пасховером – щопонеділка

Уроки минулого з Олегом Шамою – щопонеділка

Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка

Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці

Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі