Чому варто повчитися чесності в інквізиції
Позасудові розправи — найбільш підступний спосіб боротьби зі свободою поглядів
У кожній державі є закони, які щось забороняють. Вони можуть здаватися цілком абсурдними, але якщо в суспільстві є консенсус, що заборона потрібна, — закон працює, порушників притягують до відповідальності.
Свята Інквізиція переслідувала за богохульство — зараз нам здається дикунством спалювати людей на вогнищі, але тоді це був доволі послідовний процес: є формальний злочин, є судовий процес, є покарання. Стандарти доведення і гуманності — які вже були, кращих не вигадали.
Джон Локк, провідний філософ лібералізму, сформулював революційну ідею невідʼємних прав — що у кожної людини від народження є право на життя, свободу та власність. Паралельно із цим Локк не бачив суперечностей у рабстві — адже чорні раби це не люди, тому жодного з перелічених прав не мають. Це була послідовна позиція Верховного суду США: у раба немає прав, а в рабовласника є право власності на раба, тому потрібно захищати це право.
Авторитарні режими діють підступно
На відміну від цього в конституції СРСР задекларовано безліч прав і свобод, зокрема свобода слова, право на особисту недоторканність. Це не заважало Сталіну та іншим переслідувати, відправляти до таборів і психлікарень, катувати та вбивати мільйони людей. Рідко це відбувалося через публічний процес, коли людині прямо озвучували, що вона винна в тому, що має свою думку, і за це мусить понести покарання.
Здається, яка різниця? Усе одно результат один — обмеження прав. Але різниця колосальна. У правовій державі людина чітко бачить список заборон і розуміє, як їй діяти. Авторитарні режими діють підступно: не встановлюють формальних заборон (бо не модно, одразу всі засудять і не подаватимуть руки), а тихо переслідують тих, хто їм не подобається.
Позасудові розправи можуть мати дуже різні форми: бесіди з погрозами, замовні побиття, вбивства, стеження, податкові перевірки, відрахування з університету, повістка в армію, звинувачення в шахрайстві, корупції, роботі на ворога, зґвалтуванні, знищення репутації.
Розрахунок завжди один — не допустити розголосу, посіяти сумнів. Не дати жертві мобілізувати суспільство на свій захист. Одна справа, коли є відверто замовна кримінальна справа, інша — коли людині паралізують бізнес або відправляють на фронт. Значно менше людей готові розбиратися, чи дійсно тут є політичне переслідування, або ж просто збіг.
Найкраще для режиму — створити якомога більше непевних, розмитих законів, які за потреби зроблять винуватим будь-кого. Поставити людину в залежність. Будеш зайве говорити? А чи всі податки сплачені? З успішністю все добре в універі? Чому досі не в армії? Уже в армії — чому не в окопі? А може ти дружину бʼєш?
Завжди надійніше дискредитувати того, хто говорить, аніж парирувати те, що він чи вона говорить. Намагатись виставити опонента пересічним злочинцем, знівелювати його авторитет. У держави завжди знайдеться для цього багато інструментів. А ресурсів у неї більше, ніж у того, хто буде захищатися. Якщо немає системи балансування влади — усі ці ресурси можна направити на боротьбу з критичними поглядами.
Цьому можуть запобігати незалежні організації, які цілеспрямовано захищаються верховенство права. Коли засновника Американської спілки захисту громадянських свобод запитали, чи згоден він, що його організація захищає право нацистів проводити марш, він, ні мілісекунду не вагаючись, сказав: Це наш основний принцип — захищати права всіх без розрізнення, доки вони не вдаються до насильства.
Однак можливості правозахисних організацій обмежені у випадку з позасудовими переслідуваннями. Організації зазвичай мають невеликі бюджети, у них немає можливості перевіряти правоохоронні органи. Усе, що залишається, — збирати факти та інформувати про них світ, наголошувати на порушенні міжнародних договорів.
Правозахисники мають вчасно виявити загрозу. Далі вже справа всього громадянського суспільства сприйняти цю загрозу та вказати владі на червоні лінії.
Можна жити в суспільстві, яке має специфічні звичаї та чітко їх артикулює. Але ніхто не захоче жити в країні, де держава знайде мільйон способів до тебе доколупатися, якщо захоче.
