На Хрещатику підійшов молодий чоловік, як водиться — кур'єр Glovo.

— Хочу вас спросить: вот вы говорите что война ещё долго будет продолжаться, вы понимаете что мы физически не выдержим?

Я попросив співрозмовника перейти на українську, що він без проблем зробив, і пояснив: завершення війни залежить не від моїх прогнозів, а від бажання Путіна, який її завершувати не збирається. А нам потрібно докладати зусиль, щоб зменшити російський економічний потенціал — тоді з’являться шанси.

Але моєму співрозмовникові ці пояснення були байдужі.

— Ви ж розумієте, що ми фізично не витримаємо. Чому ми не можемо просто дружити з росіянами?

Я знову терпляче пояснив: бажання дружити залежить не від нього, а від самих росіян. Вони не збираються з ним дружити, бо прагнуть знищувати українців доти, доки не візьмуть під контроль наші території.

— Тоді можна я просто не буду в цьому брати участь? — запитав молодик.

Ця розмова, перша така за час великої війни, засвідчила: моє переконання, що на третьому-четвертому році починаються процеси суспільної деградації, не було марним. Люди, які хочуть «дружити» з Росією і забути про Бучу, люди, які не відчувають жодної небезпеки від приходу ворога у їхні домівки, вже піднімають голову й відверто говорять про це просто на центральній вулиці Києва.

Цей епізод не можна залишити поза увагою.

Оригінал