Мова про офіційну відмову України від альтернативних членству в НАТО гарантій безпеки, які можуть надати партнери в обмін на згоду нашої держави сісти за стіл переговорів з Росією.

Позиція української влади щодо безальтернативності членства країни в Північноатлантичному альянсі створює ряд можливостей, але водночас несе і цілу низку ризиків.

Аби бути послідовними, варто почати з можливостей.

По-перше, МЗС України нагадало усьому світові, зокрема підписантам Будапештського меморандуму, що після початку агресії РФ проти України не були проведені навіть консультації, які наша держава ініціювала не раз. І якщо з Росією на сьогодні усе зрозуміло, тому що агресор тільки чекав вдалого моменту, аби напасти на Україну, то позиція США, Великої Британії, Франції та КНР виглядає доволі сумнівною й викликає ряд запитань. Справа в тому, що Будапештський меморандум — це яскравий доказ того, що з вищеназваними країнами не варто підписувати жодних документів. Це сигнал для малих й середніх держав, що в сьогоднішньому світі потрібно сподіватися тільки на себе, а не на союзників. А тому заява українського МЗС створює можливість звернутись до країн — підписантів Будапештського меморандуму від імені різних країн світу, чому ще у 2014 році не були виконані гарантії, які надавалися України?

Для колективного Заходу настав момент істини

По-друге, своєю заявою Україна перевіряє спроможність Заходу бути принциповим та послідовним у його протистоянні не тільки Росії, але й диктаторським режимам, які підтримують Москву у її війні проти нашої держави. І, варто це відзначити, сучасні автократії є більш ефективними партнерами для Кремля, аніж демократії вільного світу, які допомагають Україні. Наразі питання стоїть доволі чітко й просто: чи вистачить Заходу сміливості кинути безпосередній виклик Росії й прийняти Україну до НАТО? Чи вистачить у США та Німеччини потуги й принциповості не тільки розблокувати нашій державі шлях до НАТО, але й натиснути на такі країни як Угорщина, Словаччина, Туреччина та інші, аби вони голосували за наше членство у Північноатлантичному альянсі. Тому заяву МЗС України можна розглядати як певний момент істини для колективного Заходу, а також можливість для Америки Трампа повернути собі ім'я супердержави.

І третя можливість — використати дану заяву на користь України, аби у 2025 році отримувати і зброю, і фінанси у достатній кількості, щоби не тільки стримувати ворога, але й контратакувати. І США, і Європа мають розуміти, що припинення допомоги Україні не призведе до миру. Навпаки, зменшення або припинення підтримки нашої держави означатиме перемогу Росії та встановлення нового геополітичного ладу, насамперед у Європі. І цей лад аж ніяк не буде на користь демократичних країн — членів НАТО.

Якщо розглядати ризики, то вони існують і будуть становити загрозу для нашої держави.

Читайте також:

Володимир Фесенко

Після слів Зеленського. Що ми маємо розуміти про переговори з Росією

Перший ризик — зменшення підтримки Заходом України. Метою такого кроку може бути тиск на українську владу та наше суспільство, щоби Україна починала переговорний процес з країною-агресором. США та Європа можуть заморозити військову й фінансову допомогу Україні, доводячи нас до стану, коли ми будемо змушені відмовлятись від територій, аби зберегти державність.

Другий ризик — нас не візьмуть до НАТО, але при цьому не зменшать підтримку, проте і не збільшать її. Тобто, буде продовжуватися політика адміністрації Джозефа Байдена, за якої Україні дають рівно стільки, аби вистояти, проте не перемогти. Даний ризик передбачає затягування війни на роки, продовження ведення війни на виснаження, в якій, як правило, перемагає та сторона, яка має більше ресурсів.

Третій ризик — Захід говорить з Росією про Україну, але без України. Ані Америка, ні ЄС не любить ультиматумів. А заяву українського МЗС багато хто на Заході може трактувати виключно як ультиматум. За таких умов, наші партнери можуть просто відмовитись від підтримки України, створюючи на території нашої держави своєрідну буферну зону, яку буде погоджено з Кремлем. І це на сьогодні є найбільшим ризиком для України.

Загалом, яким би чином не розвивалися події надалі, зараз важливо активізувати усі політичні та дипломатичні важелі впливу на країни колективного Заходу, аби домогтися максимального результату з заявленої позиції. І, звісно, варто пам’ятати про ризики, а тому подальший діалог з країнами — членами НАТО варто вести не з позиції жертви чи прошака, а з позиції країни, долучення якої до Північноатлантичного альянсу тільки посилить його, але також й унеможливить геополітичну перемогу Росії та її партнерів-диктаторів.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV