Мей та Путін. Що Європа робить не так

Країни ЄС, а також Австралія, Канада та США почали висилати російських дипломатів. Британський прем’єр Тереза Мей майже в захваті. У Великобританії політика солідарності прийшла на зміну ізоляціонізму, що помалу набирав обертів після Брекзіту.

Причиною, що струсонула європейські країни та спонукала їх піти за Лондоном, стало обвинувачення Росії – чи радше Кремля – у хімічній атаці на колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля та його доньку Юлію. Наразі отруєні перебувають у лікарні в критичному стані. Лікування також проходять багато інших людей, які потрапили у зону розпаду цього сильного газу.

Мей готується оприлюднити докази, які підкріплять її тезу про те, що за цим інцидентом таки стоїть Росія. Під час нещодавнього саміту в Брюсселі, російську проблему обговорювали протягом п’яти годин. Можливо, це були одні з найбільш інтенсивних та важливих тематичних дебатів, що відбулися між лідерами ЄС за довгий час.

Росія завжди була тим, що об’єднує та водночас розділяє ЄС. Та після подій 2014 року, коли РФ нелегально анексувала Крим та руками своїх бойовиків захопила частину Сходу України, Європа продемонструвала дивовижну єдність у протидії Кремлю. Під керівництвом Ангели Меркель, країни-члени ЄС запровадили низку санкцій для Росії.

Росія завжди була тим, що об’єднує та водночас розділяє ЄС

Протягом наступних шести місяців, союзники накладали їх знову і знову. Попри позицію деяких країн та окремих важливих політиків покінчити з санкціями, Європа все ж не розділилась. І зараз, хоч атака в Солсбері й не пов’язана з діяльністю Росії в Україні – Європа (за виключенням кількох країн), таки виступила заодно.

Та видворення дипломатів – це ще не політика протидії Росії. Можливо, Путін і здивувався такому рівню єдності. І Москва, безумовно, у відповідь вишле європейських дипломатів з Росії. Та існують всі підстави вважати, що вона так само легко і компенсує видворення своїх офіційних представників. Російські посольства у ЄС значно перевершують європейські за кількістю розвідувальних кадрів, тобто шпигунів.

І поки Мей насолоджується солідарністю, яку вона отримала, відсутність чіткої європейської політики по відношенню до Росії проявила себе у кількох напрямках.

По-перше, сама природа хімічної атаки. Британські політики були переконані, що так звана Ісламська держава спробує застосувати щось на кшталт хімічної атаки на їх території. Це трапилось, підозра впала на Росію – і все це породило ще більше запитань до готовності країн ЄС протидіяти небезпеці.

Хімічні атаки не лише вбивають людей, а й можуть нанести значну шкоду інфраструктурі. Енергетика, вода, транспорт, медичне обслуговування – все це стає легкою мішенню для зараження. Це може паралізувати міста та навіть цілі мегаполіси.

У ЄС є безліч різних агентств з протидії кризовим ситуаціям. І хімічна атака на Скрипаля ще раз доводить – європейські країни мають серйозно замислитись над своєю здатністю протидіяти.

Протидія – це про те, як швидко суспільство може приходити до тями. І тут висилка дипломатів – це лише символічна відповідь.

По-друге, на тлі хімічних нападів компанії продовжують дивовижним чином нехтувати загрозу кібератак.

Згідно з даними нещодавнього опитування, проведеного урядом Великобританії, понад дві третини персоналу топ-350 тамтешніх компаній не проходили тренінг з кіберпротидії. І це попри те, що половина опитаних компаній заявила, що саме кібератаки становлять найбільший ризик для їхнього бізнесу.

Кожна десята опитана компанія повідомила, що працює без плану реагування на кібератаки, а інформацію про те, які ризики це нести отримує менше третини підприємств. В той час, коли шкода від кібератаки може сягнути просто велетенських масштабів. Що ж, цікаво, як у компаніях підготовлені до хімічних атак.

Третій аспект проблеми стосується комунікації. Місцеві політики та посадовці Солсбері розкритикували те, як мало інформації про хімічну атаку донесли до самих городян.

Хеміш де Бреттон-Гордон, екс-командувач нині розформованого Об'єднаного хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного полку, критикував уряд за недостатню готовність до подібних інцидентів. Особливо після досвіду, пов'язаного з хімічними атаками в Сирії.

Як сказав де Бреттон-Гордон, «якщо Путін і несе відповідальність, то дуже ймовірно, що він не розраховує на відповідь, адже ми нічого не зробили у боротьбі з хімічною зброєю в Сирії та Ірані». Екс-головнокомандувач переконує: «Ми знову маємо сформувати це табу, провести червону лінію у використанні хімічної зброї. Інакше кожен диктатор, деспот, держава-ізгой або терорист продовжить застосовувати ці небезпечні речовини».

По-четверте, інституції та уряди ЄС повинні протистояти дезінформації, чиї можливості так успішно використовує Росія. Захід вийшов переможцем у Холодній війні, тому що вона базувалась на ідеології. Через чверть століття після розпаду СРСР, завдяки розвитку соцмереж та велетенським зусиллям Росії, західні країни затягнуло у більш небезпечну битву, яка стане тестом на їхнє вміння об’єднуватись та відстоювати свої цінності.

Врешті-решт, Великобританія та інші країни самі зробили себе залежними від Росії, дозволивши її олігархам зберігати гроші в Лондоні. Будуючи новий Північний потік, Німеччина в свою чергу працювала на збільшення енергетичної залежності від Росії.

Великобританія та Німеччина створили пародію на солідарність. І все це аж ніяк не сприяло їхній здатності протидіяти.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени