Епоха стосунків. Як нам вижити, не вбивши при цьому планету
Ми вступаємо в нову економічну еру, коли цінність виникає з відносин, що сприяють охороні довкілля, сталого розвитку та процвітання людини
Нещодавня конференція Організації Об'єднаних Націй щодо зміни клімату (COP26) і тривалі переговори щодо законопроекту президента США Джо Байдена про соціальну інфраструктуру, відомого як «Закон про створення кращої інфраструктури», мають важливу спільну особливість. В основі глобальних зусиль щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до нього лежить зобов’язання піклуватися про нашу планету. Аналогічно, у США законопроект Байдена є авансовим платежем за створення всієї інфраструктури догляду — зокрема оплачувана відпустка за сімейними обставинами, нагляд за дітьми, податковий кредит на дітей і доступний громадський та домашній догляд для всіх, хто потребує підтримки.
Реакція на обидві ці знакові події прояснює позицію багатьох людей щодо догляду. У контексті зміни клімату турбота про Землю перетворюється на набір заборон, обмежень та обов’язків: ми не можемо продовжувати жити так, як живемо, не викликаючи катастрофи. І багато хто обґрунтовує свою підтримку догляду за дітьми та літніми людьми тим, що вона дозволить особам, які здійснюють догляд, насамперед жінкам, залишатися на робочому місці і, таким чином, бути «продуктивними» членами суспільства.
Отже, в обох випадках турбота є засобом досягнення мети, а не самою метою, бажаною та дорогою серцю. Турбота — це обов’язок: ми повинні дбати про нашу планету та членів нашої родини. Або ж це послуга, за яку потрібно платити: ми можемо купувати вуглецеві кредити, компенсуючи споживання, що приносить задоволення, і наймати інших, щоб годувати, купати, одягати і возити тих, кого ми любимо.
Але, як писали британська соціальна дизайнерка Гіларі Коттем і я, турбота не послуга, а «стосунки, які залежать від зв’язків людства». Якість і глибина наших стосунків з іншими людьми необхідні для нашого довголіття, благополуччя та розвитку мозку, а також для нашої людяності. У нещодавній лекції у Британському фонді охорони здоров’я Коттем нагадала нам концепцію філософа Мартіна Бубера, повторену Папою Франциском у виступі на TED у 2017 році, про те, як «я стаю собою через тебе».
Людина застрягла у смертельній грі з видобутку та розширення
Припустимо тоді, що «ми», людська раса, стаємо цілком людьми завдяки нашим відносинам із навколишнім середовищем. Або, іншими словами, те, що ми за люди, залежить від того, як ми ставимося до Землі. Британський археолог Девід Венгроу стверджує, що нещодавні відкриття останків ранніх суспільств спростовують теорію необхідності ієрархії влади для цивілізації. Він описує «міста-сади» без центрів, чергові суспільства ієрархічного командування й егалітарного співробітництва та культури, які керували землею за допомогою контролю, а не володіння. Як наслідок, Венгроу робить висновок: «Ми виявилися грайливим, винахідливим видом, який лише недавно застряг у смертельній грі з видобутку та розширення; ти або ростеш, або вмираєш, і людина забула, як змінювати правила».
Наше ставлення до Землі визначає, як ми створюємо економічну цінність. В аграрну епоху ми вирощували сільськогосподарські культури та розводили тварин, щоб прогодуватись та обмінюватися з іншими. В індустріальні століття ми витягували матеріали із Землі та перетворювали їх на продукти, які могли використовувати для одягу, житла, транспорту, освіти та розваг. У цифрову епоху ми отримуємо дані із взаємодії людей один з одним і з Землею і перетворюємо їх на новий набір товарів і (в основному) послуг.
Але якщо зараз ми повинні відновити Землю та забезпечити безперервну стійкість своїх взаємодій з нею, то турбота — навички догляду та обробки землі, рослин, тварин чи людей стає центральним джерелом цінності. Коттем стверджує, що «опікуни», за відсутності кращого терміну, «мають бути для цієї технологічної революції тим, чим інженери були для попередньої. Робота цього сторіччя — це робота з відновлення. Нас самих і нашого довкілля загалом».
Таким чином, ми, можливо, вступаємо в нову економічну еру, коли цінність виникає насамперед із відносин, що сприяють охороні навколишнього середовища, сталого розвитку та процвітання людини. Назвемо це епохою стосунків. Ми будемо використовувати технології для обслуговування широкого спектру відносин: навчання, коучингу, наставництва, керівництва, виховання, розвитку, турботи та багато іншого, що ще належить відкрити або перевідкрити, що дозволяє людям повністю реалізувати свій потенціал і жити в гармонії зі своїм середовищем.
Така економіка перейшла б від видобутку до інвестицій, від виробництва та будівництва — до технічного обслуговування та ремонту, від необхідності — до існування та від виробництва і споживання — до творення та турботи. Статичний індивідуалізм поступився б місцем динамічній взаємозалежності.
Бачення людей як вузлів у великій мережі відносин, що поліпшують чи руйнують життєві шанси, відповідає нашій власній біології. Зрештою, екосистема — це набір взаємозалежних відносин, що перетинається. Фізик Фрітьоф Капра писав про «павутинне життя», маючи на увазі незліченну взаємозалежність живих організмів. Активність у біологічних мережах є безперервним процесом молекулярного та клітинного відновлення й оновлення.
Якщо ми думаємо про звільнення саме як про суттєвий набір відносин, що дозволяє нам зростати і процвітати як частині більшої планетарної екосистеми, то догляд стає благом у буквальному значенні слова. Розглядаючи турботу як виконання глибокого людського бажання, а не як зобов’язання, ми можемо перетворити її на джерело цінності і, отже, на те, чим можна насолоджуватися, винагороджувати і поважати. Насамперед, турбота може забезпечити вихід із нинішніх екологічних і духовних криз, стати мостом до нової економіки та глибшого розуміння нашої власної людяності.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
