Так вже склалося, що для пересічного українця саме курс гривні до долара, а тепер і до євро, був і залишається головним індикатором стану справ в економіці країни.

Це десь там в Америці мало кого, крім фінансистів, цікавить курс долара до інших валют. Воно й зрозуміло: всередині країни лише долари, а за кордон їздить не так вже й багато людей. Набагато важливіше, аби не підвищувалися ціни на товари і послуги та основні біржові індекси зростали, адже за даними останнього огляду Gallup, 62% дорослого населення США інвестує частку особистих активів в ринок акцій. В Україні ніяких біржових ринків вже давно немає, тому так само, як зростання індексу S&P 500 гріє душу пересічного американця, збільшуючи його статки, українці втішаються тим, що курс гривні залишається стабільним, а отже зарплати та пенсії ще чогось вартими.

Протягом останніх років курс більш-менш стабільний, і якщо зазирнути у жовтневий «Інфляційний звіт» НБУ, то там чітко написано, що «НБУ й надалі підтримуватиме відносно жорсткі монетарні умови, щоб зберегти стійкість валютного ринку і привабливість заощаджень у гривні та забезпечити стале зниження інфляції до цілі 5%». Сказали, як відрізали! І це добре, принаймні в короткостроковій перспективі.

Як же НБУ вдається підтримувати стабільність національної валюти в такі складні часи воєнної доби? Відповідь проста: