Чому вибори в Україні не покладуть край російсько-українській війні
Крім того, що президентські і парламентські вибори в Україні нереальні в найближчому майбутньому, вони мало змінять зовнішню політику Києва і його позицію щодо Москви
Серед багатьох курйозів нового американського підходу до російсько-української війни — припущення, що дострокові вибори в Україні можуть стати корисним або навіть вирішальним фактором у припиненні бойових дій. Зокрема, твердження про те, що швидкі зміни в керівництві України, тобто новий президент, можуть сприяти досягненню миру, тепер пропагують не тільки в Москві, а й у Вашингтоні та інших столицях. Ці актори вважають такий сценарій правдоподібним, незважаючи на те, що політичні зміни в Україні найближчим часом малоймовірні з огляду на реальний стан справ на місцях.
Нереально очікувати проведення значущих президентських і парламентських виборів в Україні під час війни або навіть невдовзі після припинення вогню. Повномасштабне російське вторгнення, яке триває з 2022 року, унеможливлює проведення загальнонаціонального голосування і вимагає більш тривалого періоду підготовки після закінчення бойових дій. Війна справила настільки руйнівний вплив на українське суспільство та інфраструктуру, що наразі в Україні існує консенсус щодо необхідності ухвалення та реалізації нового закону про вибори після війни з урахуванням нових обставин. Підготовка виборів після війни займе щонайменше пів року і може затягнутися до року.
Тому останні заклики до політичного оновлення в Україні в кращому разі передчасні й наївні, а в гіршому — маніпулятивні та підривні. Початок масштабного наступу Росії три роки тому унеможливив проведення впорядкованих виборів, доки на сході країни тривають бойові дії, а по всій країні завдаються авіаудари. У зверненні українських неурядових організацій, організованому провідною українською групою зі спостереження за виборами «Опора», 20 лютого 2025 року йшлося про таке: «Нестабільна ситуація у сфері безпеки, ризик обстрілів, терористичних атак і диверсій, а також масштабне мінування територій створюють значні перешкоди на всіх етапах виборчого процесу».
Цей міф був створений у Москві
Офіційним обґрунтуванням вимоги Москви про проведення виборів в Україні є нібито турбота про легітимність українського керівництва. Однак метою Росії є не захист народовладдя в Україні, а використання підвищеної вразливості країни під час загальнонаціональної виборчої кампанії та процедури голосування для державних диверсій. Мотивом російської кампанії за дострокові національні вибори в Україні є не стабільний мир між двома країнами, а внутрішня дестабілізація та подальша васалізація України.
Ймовірні результати майбутніх президентських і парламентських виборів
Деякі коментатори за межами Росії можуть не знати про приховані мотиви, що стоять за удаваним інтересом Москви до української демократії, або відкидати їх як несуттєві. Однак не варто недооцінювати підступність і підривний характер вимоги Москви про проведення виборів. Однією з ознак того, що за декларованою Росією турботою про демократичну легітимність в Україні стоїть мета руйнування держави, а не впорядкований перехід влади, є те, що, як відомо Москві, успішно проведені вибори мало що змінять у зовнішній політиці України. Гіпотетична зміна керівництва України в найближчому майбутньому — зокрема й президента — не призведе до суттєвого російсько-українського зближення, всупереч думці деяких зовнішніх спостерігачів.
По-перше, більшість результатів соціологічних опитувань, а також ширша партійно-політична констеляція з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року поки що вказують на другу перемогу Володимира Зеленського на президентських виборах у найближчому майбутньому. Можливо, Зеленському не вдасться повторити приголомшливий успіх 2019 року, коли він набрав понад 73% голосів у другому турі президентських виборів. Крім того, підтримка чинного президента коливалася протягом останніх трьох років, тому важко передбачити результат, коли нарешті відбудуться вибори.
Щоправда, популярність колишнього головнокомандувача Збройних сил України та нинішнього посла України у Великій Британії генерала Валерія Залужного за результатами кількох опитувань обійшла популярність Зеленського. Однак Зеленський, як і раніше, значно випереджає всіх нині діючих українських політиків, які мають політичні партії, що більш-менш функціонують. Його найближчий суперник з офіційними політичними амбіціями — колишній президент Петро Порошенко. Однак експрезидент не лише зазнав вражаючої поразки від Зеленського у 2019 році. Наразі Порошенко отримує менше половини підтримки Зеленського в опитуваннях громадської думки.
Згідно з останніми опитуваннями, генерал Залужний, чиїй кар'єрі сприяло його різке підвищення Зеленським до головнокомандувача у 2021 році, був би сильним політичним конкурентом для чинного президента на президентських виборах. Однак досі Залужний не заявляв про такі амбіції, не займався партійним будівництвом і не готувався до участі в політичному житті та передвиборчій кампанії. Після призначення послом у Лондоні 2023 року він став рідше з’являтися в українському суспільному житті, хоча народна підтримка його, як і раніше, вища, ніж у будь-якого іншого гіпотетичного конкурента Зеленського. Поки Залужний не ввійде в партійну та електоральну політику, Зеленський залишається абсолютним фаворитом на наступних президентських виборах в Україні.
По-друге, основна конкуренція і найбільш значуща критика Володимира Зеленського та його партії «Слуга народу» походить від правоцентристського і національно орієнтованого громадянського суспільства, а не від політичного центру або лівих України. В Україні залишилося лише кілька помітних поміркованих, лівоцентристських або проросійських акторів, які мають залишкову аудиторію. Після початку широкомасштабного вторгнення Росії 2022 року вони або, як Юрій Бойко чи Дмитро Разумков, втратили більшу частину своєї привабливості для виборців, або, як Віктор Медведчук чи Євгеній Мураєв, залишили країну. Навесні 2025 року жоден із них не може вважатися серйозним майбутнім претендентом на пост президента України.
Зеленського, попри його єврейське походження, Москва називає «нацистом», а деякі неукраїнські спостерігачі вважають його «яструбом». Однак від початку своєї політичної кар'єри на початку 2019 року він сприймається більшістю українських журналістів та експертів як відносно поміркований політик. Після приходу до влади 2019 року Зеленський і його команда часто піддавалися критиці в Україні за зайвий оптимізм, м’якість і нерішучість щодо Росії. Висока популярність Залужного частково ґрунтується на надії, що генерал буде рішучішим і ефективнішим щодо Росії, ніж відносний «голуб» Зеленський.
Серед українських політичних оглядачів широко поширене припущення, що ветерани війни та їхні партії відіграватимуть важливу роль в українській національній, регіональній та місцевій політиці після закінчення війни. Нинішні або колишні військові з фронтовим досвідом тепер розглядаються багатьма українцями не тільки як такі, що добре підходять для захисту своєї країни від російської загрози, а й як менш корумповані, більш патріотичні та більш кваліфіковані для керівних посад, ніж традиційні політики.
Ймовірно, в результаті майбутніх загальнонаціональних і субнаціональних виборів чоловіки і жінки з військовим минулим збільшать свою присутність у Верховній Раді, уряді, регіональних адміністраціях та органах самоврядування. Це може статися за рахунок їхнього включення до списків наявних партій, висунення незалежних кандидатів або створення нових політичних угруповань із військовим профілем. Ймовірний масовий прихід колишніх військових в українську політику в майбутньому скоріше посилить, ніж пом’якшить позицію Києва щодо Москви.
Незграбний підхід Трампа до української опозиції
Нещодавні неофіційні контакти американських посередників з колишнім президентом Петром Порошенком і колишньою прем'єр-міністеркою Юлією Тимошенко як можливих наступників Зеленського свідчать про триразовий прорахунок Вашингтона.
По-перше, більшість спостерігачів, обізнаних з українською політикою, визнали б політичне майбутнє Тимошенко або Порошенка туманним. Ці два політики все ще присутні в суспільному житті, ЗМІ та у Верховній Раді сьогодні, але вони є представниками минулої епохи і символами проблемного минулого ранньої пострадянської України. Їхні партії, «Європейська солідарність» і «Батьківщина», ймовірно, будуть і далі представлені фракціями в наступному українському парламенті. Однак у Порошенка і Тимошенко мало шансів знову стати президентом, прем'єр-міністром або міністром України.
По-друге, Порошенко і Тимошенко дали зрозуміти своїм американським колегам, що вони теж виступають проти дострокових виборів. Вони поділяють широко поширене в Україні неприйняття передвиборчої боротьби і всенародного голосування у воєнний час. Ці два політики, можливо, також би скептично поставилися до проведення виборів одразу після скасування воєнного стану й очікували б на більш тривалий період підготовки, перш ніж зможе відбутися повноцінний виборчий процес.
По-третє, політичні наслідки гіпотетичного сходження Тимошенко, Порошенка чи будь-якого іншого перспективного кандидата в президенти України переоцінюються у Вашингтоні та, можливо, в інших країнах. Навіть якби така зміна керівництва відбулася, вона мало що змінила б у зовнішньополітичній орієнтації України загалом і в її ставленні до Росії, зокрема. Партії Тимошенко і Порошенка є більш націоналістичними, ніж «Слуга народу» Зеленського. Обидва політики в минулому відзначилися войовничими заявами на адресу Росії загалом і Путіна зокрема.
Висновки
Існує очевидна невідповідність між закликами до виборів в Україні, що почастішали останнім часом, і їхнім або незначним, або — з погляду готовності України йти на поступки — негативним ефектом. Це протиріччя пов’язане з сумнівним походженням і деструктивною функцією ідеї про те, що вибори в Україні можуть допомогти припинити російсько-українську війну. Ані перенесення президентських і парламентських виборів в Україні через війну, ані особистість Володимира Зеленського не є причиною відсутності прогресу в поточних переговорах між США, Україною та Росією.
Широко розповсюджене хибне уявлення про те, що швидке обрання нового українського президента та/або парламенту може призвести до стабільного припинення вогню або навіть до міцного миру між Росією та Україною, — це навмисне затушовування історичних причин та шляхів припинення війни. Міф про те, що українські вибори необхідні для припинення бойових дій, був створений у Москві. Прийняття його було б серйозною помилкою для інших залучених міжнародних гравців.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
