Яку державу нам потрібно побудувати?

Вивчення праць американського економіста, лауреата Нобелівської премії Дугласа Норта приводить до висновку – ключове значення в будь-якому суспільному розвитку має, насамперед, якість державних інститутів. Не може бути розвинутої в економічному та гуманітарному аспектах держави, якщо у неї нема адекватних тенденціям сучасного економічного розвитку державних і громадських інститутів.

Однак, як я неодноразово писав, і як попереджав Дуглас Норт, не слід автоматично переносити чужий досвід на «свій ґрунт», тому що деякі держінститути, які довели свою дієвість в одних країнах, абсолютно не дають ефекту в інших.

Після краху ідеї «історичного матеріалізму» в 1991 році нами було абсолютно випущено з уваги, що в тоталітарного СРСР були й певні успіхи, наприклад, у будівництві важкої промисловості. Історія економіки підтверджує, що крім країн класичного ендогенного капіталізму, розташованих переважно на так званому «культурному Заході», у всіх інших країнах будівництво інфраструктури індустріального суспільства завжди потребувало зусиль мобілізаційного характеру. Так було в СРСР у 1930-ті роки, так було в Японії після Другої світової війни, так було в Південній Кореї в 1960-ті роки, так було в Китаї, починаючи з 1990-х років і до недавнього часу. І про необхідність здійснення таких же зусиль зараз говорить американцям новообраний президент Дональд Трамп – це й повернення промислового виробництва на батьківщину, це й оновлення застарілої американської інфраструктури.

Я пишу про це, тому що, по-перше, не все, чим характеризувався у нас минулий соціалістичний період, було виключно поганим. По-друге, методи завжди підбираються під завдання, які стоять перед суспільствами, що прагнуть розвитку. А по-третє, і це найважливіше, відповідно повинні бути визначені й повноваження державних органів у вирішенні поставлених перед ними завдань – отже, визначена відповідна конфігурація цих органів в державі, а також баланс владних повноважень.

Таким чином, улаштування українських державних органів повинно мати похідний характер від тих завдань, які стоять перед державою сьогодні. Які це завдання? Звичайно, вони зосереджені, насамперед, в економіці. Бо економіка – це основа всього. Як кажуть, «буде хліб – буде й пісня».

Які в України актуальні завдання в економіці? Модернізація країни в рамках нової хвилі четвертої за рахунком промислової революції, що йде зараз у світі, як попередив нас на початку 2016 року на Давоському форумі його засновник Клаус Шваб. Це означає, що країни, які зможуть інтегруватися в неї, будуть процвітати в майбутньому. Ті ж країни, які до цього не здатні, будуть змушені животіти. І тенденція намічається в світі міжнародної політики, коли лідерами країн все частіше стають люди, які заявляють про домінування національних інтересів над глобальними, змушує замислитися – чи така вже безвадна політика, яку Україна проводить весь час незалежності, наскільки вона сучасна?

Парадигма промреволюції четвертої хвилі вже дозволяє країнам самим виробляти значно більшу кількість промислової продукції для внутрішніх потреб, а не купувати її за кордоном. Методологія «ощадливого споживання» завойовує все більшу популярність у світі. Наростає запеклість міжнародної конкуренції, коли продавати на зовнішніх ринках продукцію стає все важче й важче. Це робить все перспективнішою переорієнтацію великих і середніх за розміром країн (середньою країною є й Україна) на свої внутрішні ринки.

Тому наша внутрішня державна політика і робота наших державних органів мають бути переорієнтовані на вирішення саме таких завдань. А чим принципово відрізняється політика, орієнтована на розвиток національної промисловості, від міжнародної торговельної політики? Більш тривалими термінами реалізації прийнятих нею рішень. Що це означає? А це означає, що всі політичні органи в разі правильно сформульованої задачі повинні мати більше часу для її впровадження.

Співвідношення значущості в нинішньому періоді наших державних органів має бути перенесене в бік виконавчої влади, за умови, звичайно, що її робота відповідає трендам четвертої промислової революції. Роль парламенту дуже важлива в нинішній конфігурації державних органів, але вона повинна носити підпорядкований характер.

Чи призведе пропонована мною деяка переоцінка значущості ролі держінститутів до «перетягування» влади в Україні тими чи іншими політичними колами? Я впевнений, що ні. Наша «четверта влада» – преса – дуже пильна, і не дозволить того, що було дозволене політикам зовсім недавно. А найголовніше, цього не допустить український народ.

Але нам необхідно дочекатися, поки «проростуть зерна» нової української політики, а не міняти постійно міністрів, бо українська економіка, яка потребує певного роду позитивного дирижизму, просто цього не витримає. Суспільство має адаптуватися до сигналів згори, які йому надсилають державні органи. І якщо кабінети міністрів будуть міняти занадто часто, то цього не відбудеться.

Отже, нам потрібна така конфігурація нинішньої влади, де акцент був зроблений на виконавчу владу, з громадською вимогою до парламентаріїв вести з трибуни Ради не популістську, а жорстку, але аргументовану, обґрунтовану і конструктивну критику, що спирається на кращі зразки світової політичної та економічної науки. Така ж вимога повинна висуватися й до «четвертої влади» – преси: вести таку ж науково обґрунтовану критику дій.

Зміна влади, безумовно, проводиться виборцями на виборах. Це серйозне завоювання незалежної України в порівнянні з комуністичним періодом. Але для прийняття правильних рішень виборців не повинні вводити в оману безвідповідальні політики-популісти і окремі журналісти,що не відрізняються високою компетентністю в питаннях економіки, тому що ціною цього може стати остаточне руйнування економіки України.

Більше точок зору тут