Чи стане курдський народ ще однією жертвою війни в Україні? Я навіть не говорю про іранських чи турецьких курдів, яких починають переслідувати сильніше, поки Захід зайнятий іншим.

Я не говорю і про курдів Рожави. Воєнний злочинець Ердоган, посиливши свої позиції так званим посередництвом у переговорах про українське зерно просить (у Тегерана і Москви) дозволу вбивати їх далі.

Я говорю про загони Пешмерга, тобто про іракських курдів, яким я присвятив два свої фільми. Я бачив, як вони борються з гідрою ісламізму. Їхній героїзм можна порівняти лише з українським, а ми знову кидаємо їх напризволяще. Що відбувається в Ербілі?

ІДІЛ повертається. Піднімає голову і дивиться на Сулейманію. Посилює позиції у печерах та підземеллях біля гори Карачок. Щодня перевіряє оборонні здатності генерала Сірвана Барзані на колишньому фронті сектора 6 під Гвером. А партнери курдів, і європейські, і американські, не усвідомлюють небезпеки. Невдячність? Брудна звичка демократії використовувати й викидати своїх союзників? Чи просто нездатність повірити у загрозу, надто страшну, щоб уявити її? Якщо це недовіра, то ось повідомлення співзасновника (разом із Томасом С. Капланом) американської неурядової організації «Justice for Kurds» (JFK). Він володіє надійними джерелами інформації з цього питання і стверджує: ІДІЛ — пухлина, яку ми вирізаємо; це чорна ртуть, зловісна і потужна, газ, який випаровується, поширюється і висить у повітрі, і тільки й чекає нової можливості напасти, щойно супротивники послаблять пильність. Саме це відбувається в іракському Курдистані.

А союзники Курдистану знову не надають значення цим тенденціям. Що це?

Іран взявся до справ. Прокидаються його агенти у цій зоні. Він активізує шиїтських ополченців-найманців Сил народної мобілізації, а в деяких випадках — сили корпусу вартових ісламської революції. Обстрілює ракетами райони, доступні з рівнини Ніневії, і кілька разів цього року діставав аж до околиць Ербіля та місцевостей навколо його аеропорту. А союзники Курдистану знову не надають значення цим тенденціям. Що це? Ненависть до курдського винятку? Саботаж демократичного експерименту, впливу якого ми боїмося, як Путін України? Як Путін, який знову взуває завеликі для нього чоботи царів Святої Русі, як Сі Цзіньпін, який від Тайваню до Африки по нових шовкових шляхах роздуває попелища старих імперій Хань, Мін і Цін, чи як Ердоган, який намагається відродити неіснуючу Османську імперію, банду аятолл, які бачать себе спадкоємцями Великої Персії, що дійшла б принаймні до Багдада? Усі три припущення слушні. І я в «Імперії та п’яти королях» сказав, чому це є головним викликом майбутнім поколінням.

Цей Курдистан, згідно з міжнародним правом, з часів першої війни в Перській затоці та початку кінця Саддама Хусейна є лише Регіональним урядом Курдистану, тобто одним зі складових утворень сучасного Іраку. Зараз, під тиском саме Ірану, Ірак місяцями і навіть роками працює над тим, щоб послабити, принизити і, зрештою, задушити цей курдський «автономний регіон» з, на жаль, обмеженим суверенітетом. З 2014 йому припинили виділяти його частку федерального бюджету. Там 30 000 бійців Пешмерга, яким не платять. З року в рік їй покидають на милість американської адміністрації. І, знову ж таки, експорт і розробка нафти, що є життєво важливими для країни, заборонено через неправильне читання трьох статей Федеральної конституції (статей 110, 111 і 112)… А союзники і тут нічого не роблять. Або роблять мало. Якби не пильність двопартійної групи американських представників і сенаторів, які слідом за Майклом Уолцем, Діною Тітус, Джимом Рішем, Дагом Ламборном, Майклом МакКолом та Бобом Менендесом постійно б’ють на сполох, курди давно б опинилися в печерах.

На цьому етапі є два рішення.

Або Сполучені Штати тепер уміють рахувати лише до двох; вони вважають, що у світовій війні, оголошеній їм блоком авторитарних і неоімперіалістичних держав, визначених президентом Макроном на конференції послів, вони не можуть відкрити більше ніж один фронт. Тоді в Ербілі нам готують новий переворот, як у Кабулі.

Або вони усвідомлюють, що курдська нафта і газ є однією з найсерйозніших альтернатив російським нафті і газу; вони розуміють, що курди, які були нашим оплотом проти ІДІЛ, тепер є нашим щитом від енергетичного шантажу, нав’язаного Путіним, і подальшого хаосу; вони мимохідь згадують тих древніх, яких їхні Батьки-засновники знали напам’ять і які казали, що геополітика, коли ви є Афінами чи Римом, — це мистецтво бачити світ «ніби це одне місто», — і тоді вони вважають, що одна й та сама гра ведеться в Києві та в Ербілі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ