Херсон був окупований у перші дні війни. Спроби утримати місто виявилися безуспішними — мости не були зруйновані, і захоплення відбулося стрімко. Я впевнений: після війни ми дізнаємося багато цікавого про ті події.

Через вісім місяців, 9 листопада 2022 року, кремлівське командування оголосило про «вихід» із Херсона. Насправді — про втечу. Українська армія тоді притисла ворога до Дніпра і готувалася замкнути кільце, взяти в оточення багатотисячне угруповання. Це могло стати переломним моментом у війні на півдні. Але в останню мить від оточення відмовилися. Ходили наполегливі чутки: союзники не схвалили операцію — Кремль нібито пригрозив застосувати ядерну зброю.

Перш ніж утекти, російські війська знищили все, до чого могли дотягнутися: підірвали енергетичну та водну інфраструктуру, телевежу, Антонівський міст і ще шість переправ у області. Вивезли експонати музеїв, колекції бібліотеки, зняли з постаментів пам’ятники. Від міста залишився контур — але дух Херсона залишився на місці.

Але дух Херсона залишився на місці

11 листопада 2022 року російські війська офіційно оголосили про «передислокацію». А того ж дня Головне управління розвідки України підтвердило: до Херсона заходять підрозділи ЗСУ. Журналісти з усього світу рвалися туди за ексклюзивом, але військові пресу не пропускали.

13 листопада — день, який я не забуду. Після неймовірних зусиль, завдяки Олексію Мочанову та сміливості військових, що порушили наказ, нашу невелику групу на кілька годин привезли на центральну площу. Там, серед руїн і схвильованих людей, мені вдалося зробити кілька світлин, які згодом облетіли весь світ: містяни вітають українського солдата — хлопця, родом із самого Херсона.

Наступного дня до міста приїхав президент, і в'їзд став простішим. Але відчуття небезпеки не зникало: стоячи на площі, я весь час думав — скільки днів мине, перш ніж ворог почне бити по центру міста?

Минуло три роки. Херсон і досі — на лінії фронту. Дорога, що веде до нього, накрита сіткою, над якою без упину кружляють ворожі дрони. Від ворога його відділяють лише Дніпро й армія. Настільки близько, що по місту б’ють російські танки прямим наведенням.

Херсон став полігоном для ФПВ-дронів: вони полюють на жителів, відпрацьовуючи вміння вбивати. Будівлю адміністрації на центральній площі знищено ракетними ударами.

І все ж місто живе.

Вулицями ходять тролейбуси, працюють кав’ярні. Після другої години дня вулиці порожніють — але життя не зупиняється. Деякі вулиці затягнуті сітками від дронів — як у фільмі про майбутнє, що вже настало. Обличчя людей серйозні, усмішки рідкісні.

І є ще одна деталь, яку неможливо не помітити: у Херсоні українська мова звучить частіше, ніж у Києві.

У місті багато дітей. Тільки їхня школа — це підвал.

Театр — під землею.

Життя — під землею.

А над землею — віра, що все це колись закінчиться.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу авторки