Фестиваль під обстрілами

5 вересня 2017, 19:03
640
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Війна відбувається не лише на фронті. Війна іде в голові, в тому, як ми себе уявляємо і як про себе говоримо

Я ніколи не була у Донецьку. Навчалася у Будапешті, стажувалася у Філадельфії, знімала кіно у Варшаві. Рік тому побувала на Північному Полюсі. Але ні, я ніколи не була у Донецьку. У 2013 році знайома кураторка запрошувала приїхати до неї в “Ізоляцію”. Ми домовились та запланували поїздку на наступний місяць. Плани змінилися, поїздку кілька разів доводилося зміщувати на інші дати. А потім почався Майдан. Згодом - “Ізоляцію” захопили. Чи не єдиний культурний центр Донецька виявився однією з перших споруд, яку в першу чергу окупували бойовики “ДНР”. Мені здається, ці люди дуже добре розуміли, що роблять.

Ще донедавна весь український культурний процес був зосереджений у столиці. Поодинокі мистецькі події звертали на себе увагу у Львові, Одесі і Харкові, але в менших містах і містечках України про такі речі говорити здавалося непристойно. Коли у 2014 році ми вперше проводили фестиваль кіно та урбаністики “86” у Славутичі на нас дивилися як на божевільних. Нащо ви це робите?

Децентралізація – це слово звучало дивно і загадково. Ніхто не міг зрозуміти, для чого проводити міжнародну культурну подію у місті з населенням 25 тисяч людей. Щоб добратися за якісь 250 кілометрів від Києва, людям треба було доїхати на прикінцеву станцію метро, далі газелькою до Чернігова, далі тролейбусом на іншу автостанцію, і тоді вже маршруткою до Славутича. Попри складну логістику, у 2014 році знайшлося кілька сотень романтиків, які не боялися вийти за межі великого міста в пошуках ексклюзивного культурного досвіду.

По-справжньому стрімкий розвиток у багатьох сферах відбувається завдяки катастрофам

У травні 2017 їх вже було кілька тисяч. Вони приїжджали на велосипедах, таксі і власних авто, самоорганізовувались і підвозили одне одного. Люди терпляче стояли у черзі в їдальні міськради, щоб з’їсти котлету з гречкою, бо всі три місцеві кафе були переповнені. Місцеві школярі навчилися робити фалафель і поставили точку вуличної їжі – яку тут же “розмітали”. На траві перед міськрадою розмістилася радіоточка 20ft radio, з якої лунало трендове техно. Кінозали були переповнені. Переможець Sundance Міхал Марчак до ранку відривався на концептуальній вечірці. Під час останнього фестивалю тихий безлюдний Славутич зразка 2014 року кудись зник і перетворився на Берлін 80-х - точно як в нашому хітовому фільмі “B-Movie”.

За 4 роки проведення фестивалю більше ні в кого не виникає запитань, навіщо це робити. Славутич став модним брендом, в якому якщо не побували, то точно щось чули прогресивні люди по всій Україні. Тим часом, інші міста і містечка також змагаються в форматах культурних подій. Щойно закінчився урбаністичний фестиваль “Сеанс міського сканування” в Івано-Франківську, от-от розпочнеться мистецька резиденція “Над Богом” у Вінниці, а взимку можна поїхати на “Plan Z” у Жмеринку. Україна переживає урбаністичний ренесанс, але він все ще географічно нерівномірний.

Я такі і не побувала в Донецьку. Але одного дня сіла в 16-годинний потяг і заїхала настільки далеко на схід, наскільки це зараз можливо. Потяг стояв дві хвилини. На вокзалі не було, де купити води. Маршрутку швидко наповнили ті, хто першими вийшли з вагону. Ще 10 кілометрів у таксі – і я потрапила в Сєвєродонецьк. Це місто, в якому офіційно заборонили білборди і ідеально зберегли повоєнне конструктивістське соцмісто. Всі городяни напам’ять знають формулу полівінілацетату, а на місцевому ринку можна зустріти винахідницю легендарного ПВА. Але в Сєвєродонецьку нема міжнародних кінофестивалів, мистецьких резиденцій і великих культурних подій. У новинах ми звикли бачити, як у Сєвєродонецьк приїздять українці з окупованих територій, щоб забрати пенсію, як переселенці намагаються орендувати недешеве житло. Гуманітарні місії, люди в камуфляжі, офіційні заяви силовиків.

А що, якби тут була своя “Ізоляція”? І щороку проводився фестиваль “86”? Так само, як у Славутичі-2014 року можна запитати: навіщо культурні події в прифронтовому місті? Бо в окупованому Донецьку молоді люди точно так само люблять техно і організовують андеґраундні рейви, незважаючи на комендантську годину. Бо в маріупольській культурній платформі ТЮ регулярно відбуваються цікаві культурні події, на які збирається спільнота прогресивних людей незважаючи на обстріли під містом. Бо в Слов’янську студент ПТУ, який вчиться на кухаря, Міша Корольов зробив кіно про свою панк-групу “Шум всесвіту”. Бо 14-річна учасниця MyStreetFilms-РУБІЖ Руся Амбросімова живе у Мар’їнці і зичить у мами телефон, щоб вчитися знімати, незважаючи на постріли у рідному місті. Бо війна відбувається не лише на фронті. Війна іде в голові, в тому, як ми себе уявляємо і як про себе говоримо, в тому, що залишиться з цього моменту нашої історії за 10, 20 і 50 років.

Мені здається, українці надто люблять кризовий менеджмент. Парадоксально, але по-справжньому стрімкий розвиток у багатьох сферах відбувається завдяки катастрофам: від Чорнобиля до Майдану, від Майдану до війни. Зараз на сході також проводяться фестивалі. Але надто часто вони експлуатують патріотичну або військову тематику. Насправді ж такі події мають показувати людське обличчя міст сходу, деконструювати монструозний образ Донбасу та Приазов’я. Ми чуємо назви населених пунктів в контексті обстрілів та смертей, і забуваємо, що там продовжується життя, там живуть такі самі люди: так само закохуються, консервують на зиму огірки і пломбують зуби. Вони також заслуговують увагу, заслуговують на якісне культурне дозвілля.

Україна - це країна чудес. Тут справді можливо абсолютно все. Тут є те, чого немає в благополучного Заходу - драйв, повітря, динаміка. У той же час, навіть в часи війни і перманентної економічної кризи, у нас значно вищий рівень життя, ніж в багатьох країнах світу. Це важливо відзначити. І саме на сході, де зараз якнайгостріше відчувається життя, треба почати про це говорити гучно та впевнено.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Подкасти Радіо НВ

Пропустили улюблену передачу? Не дослухали інтерв'ю? Хочете переслухати радіошоу з архіву?

Підпишіться на подкасти Радіо НВ на Soundcloud.
Слухайте та поширюйте!

Слухати подкасти

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Фінанси

Вчора, 09:30

thumb img
Як приватний інвестор може купити ОВДП і скільки можна заробити на цих цінних паперах
Події

Вчора, 08:56

thumb img
Голоси українського Криму. Російська окупація півострова день за днем, розказана очевидцями
Події

Вчора, 17:26

thumb img
Перевірка на доброчесність. У чому підозрюють сімох кандидатів на посади в Антикорупційному суді