Чим Київ відрізняється від Європи?

22 січня 2016, 18:48
2721
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Скільки якісних культурних подій відбувається в Києві? А скільки у Варшаві та Будапешті, не кажучи про Берлін, Париж, Лондон?

Я завжди задаю питання: чим місто Київ відрізняється від міста Варшави, Будапешта, Талліна або Берліна (крім того, що ми не входимо в Шенгенську зону)? Поки що жодна людина, як мені здається, правильно не відповіла. А відмінність в одному принциповому моменті: у кількості та якості культурних подій в день.

Звичайна перевірка: приїжджає якийсь іноземець і питає, куди можна сходити. Ти намагаєшся провести моніторинг, але розумієш, що в країні навіть немає жодного ресурсу, який міг би відповісти на це питання. Раніше були, наприклад, «Афіша», «ТОП-10», але всі вони спочивають, тому що елементарно немає про що писати.

Скільки якісних культурних подій відбувається в Києві? А скільки у Варшаві та Будапешті, не кажучи про Берлін, Париж, Лондон? Різниця – в десятки разів. Звичайно, здавалося б, подумаєш, не вистачає якісних концертів, ну і що? Але насправді кількість цих подій, потреба в тому, щоб їх було достатньо - це необхідна складова твого життя, твого духовного стержня.

Від цього, власне, і залежить, хто ти є, як ти себе ідентифікуєш, як громадянин, як городянин - хто ти. Відповідно, куди ходять твої діти, яку вони слухають музику. Який контекст діалогу в суспільстві. Навіть в елітному суспільстві. Чим більше таких подій, тим вище піднімається планка. Планка для тебе як персони і планка персоналізації міста і країни, формування їх іміджу – як для себе, так і у зовнішній світ.

Велике мистецтво для того і служить, щоб ти щоразу здригався та перевіряв себе

Як сьогодні виглядає Київ? Кабаки нормальні є, кафешок побільше навіть, напевно, ніж у Варшаві, Будапешті. Машини дорогі, все зашибісь, торгові центри – на рівні. Вулиці точно чистіше, ніж у Парижі. Заходиш до кав'ярні, там сидять нормальні просунуті молоді люди. Нічим формально не відрізняються від своїх західних однолітків, може, навіть подрайвовіше, цікавіше. Але їм немає на що спертися. І найсумніше, що вони навіть не розуміють, чого їм не вистачає. Парадокс.

Одна із головних проблем - вийти з цієї форми латентної потреби, допомогти зрозуміти людям, що їм це необхідно. Насправді відбувається підміна понять. Адже чому люди так люблять ходити в торгові центри? Там більш-менш пристойний дизайн, красиві магазинчики, там можна з'їсти свій бургер, подивитися кіно в зручному залі, при цьому до тебе добре ставляться, і ти відчуваєш підтвердження статусу нормальної людини.

Я спостерігаю, що за останній рік відкрилося багато цікавих ресторанчиків, барів по місту. Вони як гриби ростуть. Причому все зроблено на пристойному рівні. Вже не так, як раніше, коли у всіх однакове меню. Тепер кожен переймається, вигадує щось цікаве. І дизайн, і подача... І люди, які там працюють, люблять свою справу. Це первинний рівень усвідомлення себе як іншого типу нації. Формується смак до життя. І ось ти вже задовольнив першу потребу, коли ти можеш нормально пожерти від дорого до демократично. Але який наступний етап? Що далі? Де я можу щось подивитися (клуб, який-небудь театр)? Де я можу далі про це говорити? Не все ж в інтернеті сидіти та скидати один одному посилання. Хочеться чогось живого.

Необхідно артикулювати для людей і самих себе потребу у таких просторах. Знаходити місця, де б вони отримували якісь нові смисли, ставили нові питання. Що таке правильне місце культури? Це коли ти задаєш собі питання: хто ти є? Не тільки як людина-споживач. Після хорошого кіно, того ж Соррентіно, у мене виникла купа запитань до самого себе. Велике мистецтво для того і служить, щоб ти щоразу здригався та перевіряв себе. А у нас такого немає. Куди ти не прийдеш - це або така печаль вчорашнього дня, дегустація могил, некрофілія, або якісь рідкісні винятки.

Дуже схоже на те, як в Україні формувалася культура споживання вина. Раніше не пили вино. При совку було біле сухе, червоне сухе, портвейн та різні грушки-яблучка. Зрозуміти, що червоне сухе – це десятки тисяч смаків і різновидів, було складно – кисляк і кисляк. А зараз по місту проїдеш – скільки винних магазинів і в кожному супермаркеті серйозний винний відділ.

Але ми говоримо про вино або про мистецтво, щоб все це вийшло – повинні бути сомельє, сталкери, ті, хто допомагають тобі. Ті, хто можуть для себе і для інших формулювати це як нагальну необхідність.

Журнал НВ (№ 22)

Справа Порошенка

Експрезиденту Петрові Порошенку світить одразу декілька кримінальних справ. Які їх перспективи?

Читати журнал

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Вчора, 13:11

img
У Раду проходять п’ять партій — загальнонаціональне опитування
Політика

Вчора, 14:31

img
Реванш агресора. Як Україна реагує на повернення РФ до складу ПАРЄ
Події

Вчора, 07:11

img
Війна в 140 знаках. Чому пости і твіти можуть поранити не гірше куль