Ціна перемоги

Велика Вітчизняна стала самостійною цінністю – нею виправдовують усе, що було до і після. Чотири роки війни зробили гирькою, яка на морально-етичних вагах повинна переважувати мільйони скалічених Радянським Союзом біографій.

І цю гирьку російська держава не могла не приватизувати.

Будь-яке загальнонаціональне свято – це свято суб'єктності народу. Щось, що дозволяє сказати – «ми добилися». День взяття Бастилії – це історія про те, як французи прогнали короля. День незалежності у США – про те, як американці отримали незалежність від англійців. І 9 травня в Росії точно так само претендує на статус національного свята – але є одне «але», – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Сучасна Росія – це країна держави, яка перемогла. Яка не визнає жодних носіїв суб'єктності, крім самої себе. Вертикаль намагається пред'явити права на все хороше, самостійне або проривне, що відбувалося в історії країни. І ти або погоджуєшся з державним правоволодінням на історію, або тебе вибраковують.

День перемоги винятком не став.

До його святкування є два протилежні підходи. Один – це державний. З парадами, прапорами, Сталіним і великими зірками на погонах. У рамках цього підходу у війні перемогли держава і система, вертикаль і воєначальники. Пафос великих чисел і величних масштабів. Це надзвичайно зручний підхід – тому що дозволяє провести спадкоємність від «старого» Кремля до «нового». І оголосити нинішніх керівників – спадкоємцями попередніх. А отже, дозволяє мешканцям кремлівських кабінетів говорити від імені переможців.

А є інший підхід до 9 травня. Індивідуально-особистісний. У його рамках перемога стала можливою завдяки звичайним людям. Тим самим, які винесли на собі всі «поневіряння і знегоди». Тим самим, у яких потім держава перемогу вкрала і привласнила – щоб не ділитися суб'єктністю. На прапорах цієї концепції немає ні Сталіна, ні Жукова. Зате є чиїсь бабусі і дідусі.

Цей другий підхід увесь час шукав свою власну інтимно-особисту мову. В літературі – за допомогою «лейтенантської прози». У кіно – за допомогою «Білоруського вокзалу». І навіть «Безсмертний полк» спочатку народжувався як опозиційна альтернатива офіціозу. Замість транспарантів і гасел люди несли портрети людей. Акція з'явилася 2012 року в Томську – силами місцевої телекомпанії «ТВ-2». Три роки по тому телекомпанію позбавлять ліцензії, а держава забере «Безсмертний полк» під своє крило.

Втім, всі інші спроби говорити про День перемоги без згадки вертикалі російська держава теж припиняла. Юрій Бондарєв пом'якшував фінал повісті «Батальйони просять вогню» і ставав літературним генералом. На кожен інтимно-особистий фільм про війну знімали десяток пафосних агіток. А «Безсмертний полк» з сімейного простору став територією офіційного.

Сучасна Росія заперечує індивідуальне. Приватне може бути лише частиною державного. Хочеш відчути силу? Спершись об вертикаль. Присягни їй на вірність. І тоді, можливо, вона дозволить тобі постояти під парасолькою державної величі.

Проблема лише в тому, що на дев'яте травня очікує доля КВН. У дев'яності ця гра була міжнародною – на сцену в Москві виходили команди з усіх колишніх республік СРСР. А сьогодні ця гра перетворилася на внутрішньоросійське змагання. Місце українських, вірменських, азербайджанських команд зайняли команди з російських регіонів.

Таке ж майбутнє чекає і на російський День перемоги. Москва зробила його тестом на лояльність системі. А тому сусідні країни приречені шукати свою власну мову для опису головної війни ХХ століття.

І річ не тільки в тому, що на зміну «георгіївській стрічці» приходить червоний мак. І не в тому, що дев'яте травня поступово поступається місцем восьмому. Значно важливіше, що на світ виходить дискусія про ціну перемоги. Про те, що було до війни, і те, що почалося після неї.

А до старих суперечок про те, хто успадковує у Радянського Союзу, який переміг, додається нова. Про те, хто успадковує у переможеної Німеччини.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени