Тактика ворога на фронті — це тактика ненависті до власного народу. Вона вдосконалилася після Соледару. З’явилися категорії людей (тих же зеків), яких фактично без зброї відправляють вперед копати окопи, закріплюватися максимально близько біля українських позицій, ганебно гинути для того, щоб на ці позиції надійшли інші люди.

До речі, є декілька категорій серед «вагнерівців». Розподілення праці, скажімо так. Є копачі, є люди, які навчені виключно кидати гранати, наприклад. Тобто він підходить до позиції, в нього, крім гранат, немає іншої зброї. Але цих гранат багато, і його задача максимально закидати українських захисників гранатами. Ці кидачі гранат теж в масі своїй гинуть.

І є штурмові підрозділи, штурмовики — групи, які складаються з невеличкої кількості людей (максимум — до восьми людей), які теж мають прорватися до українських позицій, вступити в короткий бій і за можливості закріпитися. І такі хвилі тривають, грубо кажучи, 24 години на день.

Полонені «вагнерівці» розповідають,