1 серпня 1991 американський президент Джордж Буш прилетів до Києва вмовляти українців не відокремлюватися від Росії. Напередодні він зустрічався в Москві з Михайлом Горбачовим, з яким підписав історичний договір про скорочення стратегічного наступального озброєння (СНО-1). Тоді ще ніхто не знав, що Радянському Союзу залишалося жити всього нічого. А багатостраждальний СНО-1 доведеться перепідписувати з новими незалежними державами, які успадкують від «нерушимого» засоби найбільш масового знищення — окремо з Росією, Казахстаном, Білоруссю і Україною.

Але мабуть радники Буша щось таке передчували. Чомусь же поїхав він втихомирювати відцентрові настрої саме до Києва, а не в якусь іншу столицю іншої республіки СРСР. Адже подібними пристрастями тоді лихоманило весь «великий и могучий».

Спічрайтерский відділ, який очолювала на той момент Кондоліза Райс, кілька тижнів готував менторську промову господаря Білого дому. Але останню важливу правку в текст вносили перед самим виступом. Згадує Строуб Телботт, тодішній радник Держдепартаменту: «Як і більшість американців, Буш звик називати республіку, яку він збирався відвідати, — the Ukraine. Самі українці, проте, вже деякий час вели кампанію за те, щоб прибрати з назви артикль бо, що він вказує на колоніальний статус, наприклад: Ліван — the Lebanon або Гамбія — the Gambia». Інколи це дратувало американських дипломатів, адже Голландія — теж the Netherlands або Сполучені Штати — the United States. Однак Джек Метлок, посол США в СРСР попередив Еда Г’юетта, помічника Буша, — якщо президент скаже «the Ukraine», Білий дім «завалять листами обурені американці українського походження».

«Г’юетт сказав президенту: „Я знаю, це звучить смішно, але артикль багато значить для цих людей“, — пише Телботт. — Аби не ображати своїх господарів в Києві і приблизно 750 тисяч американців українського походження в Сполучених Штатах, які голосували за республіканців, Буш пообіцяв виконати прохання».

Ця поступка хоч якось пом’якшила його вельми недалекоглядну промова у Верховній Раді. Адже його слова тоді просто обурили більшість парламенту: «Американці не будуть підтримувати тих, хто домагається незалежності, щоб тиранію з центру замінити місцевим деспотизмом, — погрожував Буш. — Вони не будуть допомагати тим, хто заохочує самогубний націоналізм, що ґрунтується на етнічній ненависті».

І це при тому, що зустрічали кияни Буша, розмахуючи синьо-жовтими прапорами. А плакатами запитували англійською: «ЯКЩО БУТИ ЧАСТИНОЮ ІМПЕРІЇ ТАК ДОБРЕ, ЧОМУ Ж АМЕРИКА ВИЙШЛА З НЕЇ?»

Але вже через три тижні після київського вояжу Буша в Москві була зведена нанівець спроба державного перевороту. Стартував парад проголошень незалежності в союзних республіках, а до кінця 1991-го, і сам Союз звелів довго жити. Нещодавня категоричність Буша вже виглядала ситуативним непорозумінням. А злощасний артикль the як супутник Ukraine поступово таки став зникати.

Аж ось настав фатальний 1994-й. Казахстан і Білорусь вже відмовилися від своєї ядерної спадщини і планомірно її позбувалися. Україна ж у цьому питанні опинилася між Сциллою і Харибдою. З одного боку, було чітке розуміння, що залишати одіозний арсенал, третій за обсягом в світі, — собі дорожче. І утримувати його затратно, і не піти назустріч США означало серйозно розсердити світового поліцейського.

А з іншого — Росія вже тоді почала каламутити воду. Спочатку її Верховний Совєт запустив кампанію з вивчення питання, наскільки законно Крим знаходиться у складі України. А згодом і поготів — проголосив Севастополь російським містом. І теж було зрозуміло, що з таким сусідом одного доброго слова замало — не завадив би якийсь «пістолет». Адже навіть Леонід Кучма, будучи прем'єром, переконував Верховну Раду обов’язково залишити 46 ракет.

Тоді, здавалося, самому керівництву України було незрозуміло, яку позицію зайняти. Доки Білл Клінтон, наступник Буша, 12 січня дорогою з Вашингтона до Москви не залетів до Києва. Точніше, до аеропорту Бориспіль. Там він півтори години відчитував президента Леоніда Кравчука, пригрозивши тотальною економічною і політичною ізоляцією України, якщо вона не відмовиться від ядерної зброї. І Кравчук, який, за зауваженням Телботта, «весь тремтів», пообіцяв Клінтону не викидати ніяких фокусів в останню хвилину.

Через два дні Клінтон, Кравчук і Єльцин у Москві підписали спільну заяву про остаточну долю залишків радянського ядерного арсеналу.

І тут — момент істини! До Києва Кравчук привіз документ про «гарантії» непорушності українських кордонів з боку США і Росії. У грудні її вже як Меморандум про гарантії підпишуть в Будапешті. Тільки-от ключове слово гарантії стояло тільки в українській і російській версіях документа. В англійському йдеться лише про assurances, тобто запевнення.

Стівен Пайфер, майбутній посол в Україні, а тоді глава американської групи, яка складала і заяву, і меморандум, нещодавно згадував: «Я сказав, що ми повинні домовитися: слово гарантії в англійському документі буде розумітися як запевнення. Нашою мово гарантії - це як зобов’язання перед НАТО або Японією, це передбачає відповідь американських військ. І ми пояснили українцям, що в разі порушення меморандуму ми не готові дати Україні військові гарантії. У Києві це зрозуміли, це був їхній вибір».

Після московської заяви нардеп Степан Хмара здійняв було хвилю невдоволення Кравчуком. Мовляв, президент не мав права підписувати такий документ. Юрій Костенко, який погоджував термінологію майбутнього меморандуму ще в Москві, теж вказав на розбіжності у розумінні гарантій.

Однак незабаром ці зауваження потонули в пристрастях президентських виборів. У серпні Кравчука на Банковій змінив Кучма. І він, вже не згадуючи про 46 ракет, з чистим серцем в грудні відмовився від ядерної зброї. Ні в самій Україні, ні серед жалісливої діаспори, після подолання артикля the, не знайшлося тоді впливового голосу, руки, яка б тицьнула підписантів носом в оці гарантії-запевнення. Адже ніхто не спромігся навіть запитати, що вони передбачають.

Фактично, і США, і Велика Британія зараз діють в абсолютній відповідності до Будапештського меморандуму. Підтерлась ним тільки Росія. А Україна продовжує розплачуватися за помилки своєї молодості. І за свою погану англійську.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени