Битва за майбутнє світу

«Чудово виконаний удар... Кращого результату і бути не могло. Місію Виконано". Такий твіт написав президент США Дональд Трамп через кілька годин після того, як більше сотні американських, французьких і британських крилатих ракет вдарили по трьох сирійських об'єктах, де могли виробляти хімічну зброю.

«Виконання» цієї місії полягало в наступному: продемонструвати, що застосування хімічної зброї не залишиться безкарним. В ідеалі, подібні каральні удари повинні назавжди позбавити сирійський уряд (або будь-який інший) бажання знову використовувати хімічну зброю, тим самим порушуючи конвенцію про її заборону.

Однак чи досяг Трамп бажаного ефекту? Менша за масштабами атака, проведена США рік тому, не змінила поведінки сирійського уряду. Малоймовірно, що це вдалося зробити тепер. Те, що Башар Асад отримав завдяки застосуванню хімічної зброї (а саме встановлення контролю над повстанськими зонами в Думі та Східній Гуті), перевищило ціну, яку він заплатив. І практично немає сумнівів у тому, що його режим, як і раніше, володіє хімічною зброєю і, за необхідності, може таємно її виробляти.

Воєнні дії з метою змусити Сирію дотримуватися міжнародних норм - легітимні. Їх слід вітати, так само, як і рішення координувати ці дії з союзниками і погрожувати новими ударами в разі повторного застосування хімзброї. Це важливий сигнал про те, що опозиція таким атакам є одночасно глибокою і широкою.

Результати цих ракетних ударів не варто перебільшувати

Водночас, схоже, США дуже серйозно намагалися уникнути зіткнення з російськими та іранськими силами. Це зменшило ризик ескалації, але разом з тим обмежило дію удару у відповідь, знизивши ціну для сирійського уряду. Тому, а також з багатьох інших причин, результати цих ракетних ударів не варто перебільшувати.

Сирійський уряд має всі підстави інтерпретувати політику США в такий спосіб: «Ми будемо стояти осторонь і нічого не робити, поки ви тероризуєте або вбиваєте власний народ - якщо тільки ви не будете застосовувати хімічну зброю».

Протягом останніх семи років саме так і відбувається: майже півмільйона сирійців загинули, а більше десяти мільйонів були змушені покинути свої оселі. Зовнішня політика Трампа не стільки свавільна, скільки аморальна.

Адже США навмисно зробили акцент на тому, що ракетні удари не мають на меті послабити позиції Асада і його довгострокові плани. Сирійський лідер, багато в чому завдяки підтримці Росії та Ірану, твердо контролює владу і, очевидно, збереже її і в майбутньому. Цей факт важко прийняти, але саме так все йде насправді.

Як же останній ракетний удар вплине на американську політику і, що не менш важливо, на політику урядів Франції, Британії та арабських країн, які виступають проти Асада? Трамп, як і раніше, має твердий намір згорнути американську військову присутність у Сирії (зараз там приблизно 2000 військовослужбовців США). Він чітко дав про це знати, оголошуючи про ракетні удари: «Америка за жодних обставин не буде прагнути до нескінченної присутності в Сирії. Роблячи свій внесок у цю війну, інші країни наближають день, коли ми зможемо повернути наших воїнів додому».

Однак якщо мета полягає в тому, щоб не допустити повторення ситуації (повторного виникнення ІД або інших терористичних груп), то ми все ще дуже далекі від цього дня. Як повідомляють, зараз США намагаються переконати Єгипет, Саудівську Аравію, ОАЕ та Йорданію створити сунітські сили, які б займалися підтриманням порядку на територіях, звільнених від ІД. Не зрозуміло, чи з'являться такі сили, і ще менш зрозуміло, чи зможуть вони діяти самостійно, враховуючи скромні можливості та широкі завдання цих країн. Значна військова присутність США буде, як і раніше, затребувана.

Подальша присутність американських військ також необхідна для збереження координації з силами сирійських курдів, які виконали найбільшу частину роботи в боротьбі з ІД. Втім, підтримувати курдів, не створюючи додаткових проблем у відносинах з Туреччиною, яка ввела в цю зону війська з метою послабити курдський контроль, здається малоймовірним. Зважаючи на це, США необхідно знизити залежність своєї армії від доступу до турецьких баз.

Трамп мовчить про нещастя тих сирійців, яким довелося покинути свої домівки. Америка, яка буквально два роки тому прийняла понад 10 тисяч сирійських біженців, згорнула цю килимову доріжку, прийнявши в 2017-му лише жменьку сирійців.

Залишається також невирішеним питання про те, хто і скільки повинен буде заплатити за допомогу сирійським біженцям і сусіднім із Сирією країнам, які прийняли цих людей.

Останнє запитання стосується дипломатії. Немає ніяких реалістичних надій на організацію перехідного політичного процесу в Дамаску. Проте, можна досягти угод про припинення вогню на місцях, а також створити зони, де цивільне населення Сирії (але не урядові сили) зможуть жити в безпеці. Втім, такі домовленості, найімовірніше, вимагатимуть участі Росії, яка зможе утримати за столом переговорів уряди Сирії та Ірану. Останнім часом Росія діє безвідповідально, але є ймовірність, що вона все-таки запропонує обмежену допомогу хоча б заради того, щоб трохи уникнути відповідальності за свою сирійську політику.

Нічого з пеліченого не допоможе прийти до врегулювання. Очевидно, Сирія ще багато років залишатиметься розколотою країною, де нелегітимний уряд продовжить контролювати значну частину території. Але якщо США не стануть поспішати з виведенням військ, сунітські уряди нададуть солдатів і гроші, а Росію вдасться переконати грати конструктивнішу роль, то це все-таки обмежить насильство і поліпшить становище хоча б частини сирійців.

Переклад НВ

Новое Bремя володіє ексклюзивним правом на публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Copyright: Project Syndicate, 2018.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени