Крах чи можливість? Що чекає на ЄС після виходу США з Афганістану
Пошуками цапа-відбувайла не приховаєш відсутність у Європи стратегічної далекоглядності і безперечну залежність від США
Поки військові і дипломати багатьох країн роблять все можливе, щоб евакуювати своїх громадян і афганських фахівців серед хаосу і небезпек кабульського аеропорту, пошук цапа-відбувайла йде повним ходом.
Уряд Німеччини, зокрема міністерство закордонних справ, дістало докір у тому, що воно повільно реагує, не готове і не здатне було два місяці тому відповісти на прохання німецьких дипломатів, що базуються в Афганістані, і свого міністерства оборони про розробку планів евакуації. Евакуаційна кампанія вже почалася.
Інші європейські столиці, зокрема Лондон, беззастережно звинуватили США в цьому гуманітарному і політичному фіаско. Буцімто тільки президент Джо Байден відповідальний за те, що Афганістан скорився перед талібами. Начебто НАТО та інші європейські союзники Америки забули, що саме колишній президент Дональд Трамп підписав так звану мирну угоду з Талібаном. Нібито вони проігнорували, що насправді ця угода дала Талібану карт-бланш на зачистку країни — чого вони очікували ще з 2001 року, коли американські війська увійшли в Афганістан.
Як тільки евакуація закінчиться, Афганістан зникне з заголовків світових ЗМІ, як до цього сталося з М’янмою, Білоруссю і східною Україною (за винятком теми біженців). Що стосується Афганістану, то всередині ЄС триватиме суперечка про те, скільки біженців повинні прийняти держави-члени, при цьому всі забудуть той факт, що мільйони афганців вже перебувають у таборах сусіднього Ірану й Пакистану. Але це ширший, більш геостратегічний контекст Афганістану, який означатиме або крах, або можливість для європейців. Руйнувань вже досить.
Руйнувань уже досить
По-перше, європейці, справляючи протягом десятиліть культурно-гуманітарний вплив з метою розвитку, а також військову підтримку НАТО, заплющували очі на нестримну корупцію уряду в Кабулі.
Не те, щоб у них не було достатньо розвідданих, аби знати, як витрачали мільярди на допомогу і недостатню підготовку поліції й армії, часто на шкоду простим афганцям.
У минулі роки я читала «непричесані» аналітичні доповіді Спеціального генерального інспектора США щодо відновлення Афганістану (SIGAR). Там міститься шокуюча інформація про марнотратство, корупцію, небажання боротися з бездіяльністю в управлінні, розкраданні військової техніки і про масштаби неефективності зусиль з відновлення. Європейські уряди і їхні спецслужби не могли про це не знати.
По-друге, європейці в сфері допомоги розвитку і військових операцій співпрацювали хаотично. Співробітники європейських гуманітарних організацій у приватному порядку розповідали мені, як окремі країни ЄС, здавалося, були одержимі ідеєю підняти свій національний прапор над завершеним проєктом.
Певна річ, не можна недооцінювати зусилля з будівництва шкіл і залучення до навчання дівчаток. Ось такими були позитивні аспекти останніх двох десятиліть. Але майбутнє нинішнього покоління молодих жінок перебуває зараз під загрозою.
По-третє, (запитайте будь-якого представника НАТО або співробітника поліції про ці недоліки) місія НАТО в Афганістані була недосконалою з кількох причин.
Вона не посприяла оперативній сумісності, яка дозволила б військам з різних країн безперешкодно працювати разом. Різні системи військової техніки, від вертольотів і танків до (відсутності) матеріально-технічного постачання і зв’язку, стали ніби насмішкою над об'єднанням зусиль.
А щодо підготовки поліції, то в послужному списку Німеччини, яка була однією з перших країн, що взялися за цю місію, яка пізніше була замінена місією ЄС, були серйозні недоліки.
Одна з головних причин цих недоліків — у тому, що національні системи професійної підготовки не інтегровані. Єдиної культури професійної підготовки не існує. Держави-члени мають свої власні методи, традиції та інструкції.
Стисло: два десятиліття в Афганістані не щепили європейську стратегічну культуру на рівні ЄС або НАТО.
Пошуками цапа-відбувайла не приховаєш відсутність у Європи стратегічної далекоглядності і безперечної залежності від США. Неминуче лунають заклики до «європейської стратегічної автономії». Така відповідь настільки ж недалекоглядна, наскільки нереальна. Європа як і раніше залежатиме від Сполучених Штатів, незважаючи на те, що сталося в Афганістані.
Проте ця залежність повинна перейти від підпорядкування до ретельного вивчення цілей і амбіцій НАТО. Занадто довго змінювали один одного генеральні секретарі НАТО, які зобов’язані своїм становищем Вашингтону, беззастережно приймали ці однобокі стосунки. Не дивно. Сполучені Штати, крім того, що роблять найбільший внесок у НАТО, є гарантом безпеки Європи.
Це буде грою в одні ворота доти, доки європейці не почнуть мислити стратегічно. А значить, необхідно неупереджено поглянути на її можливості, на її розвідувальні структури, на культурні відмінності, які перешкоджають згуртованості і солідарності, а також на цілі надання допомоги. Всього цього не так легко досягти.
Але якщо ці фундаментальні недоліки не будуть незабаром усунуті, то не тільки зусилля Європи із просування своїх цінностей та інтересів за межами блоку стануть марними. Європейці в кінцевому підсумку відвернуться від тих афганців, які почали відчувати на собі універсальні цінності свободи, гідності і прав людини. І навіть вдома Європа не зможе захистити себе.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
