Найскладніший досвід. Як пережити смерть близьких

Цей рік — якийсь занадто сконцентрований на темі смерті. Я супроводжувала знайомих у горюванні. Дорослі не задають, на жаль, питань, так, як діти. І одна справа, коли супроводжуєш людину, коли є факт смерті близької людини. Інше — коли супроводжуєш в підготовці до смерті близької людини. І цей перехід відбувається не тільки у людини, що йде. Це часто стає дійсно духовним важливим досвідом і у рідних.

І так важливо, щоб у нас була можливість прояснити цю складну тему питаннями, проявляти емоції, щоб поруч був хтось близький, на кого можна було б спертися. І з ким, якщо це входить в наші завдання, ми могли б зробити і свій внутрішній перехід.

Ось, що я сформулювала, супроводжуючи тих «хто задавав питання». Поради для тих, хто знаходиться поруч з вмираючою близькою людиною.

Ми не знаємо всієї історії, ми не знаємо, що судилося прожити, відчути, до якого досвіду доторкнутися — вмираючій людині. Іноді цей час — до смерті — стає найбільш чесним часом у відносинах з собою і зі світом.

Як поводитися, перебуваючи поруч? Щиро, не знеструмлюючи себе і близьку людину жалістю. Чесно кажучи, що дуже важливо підтримати, дати сил, все зробити — що можливо і що неможливо. Це складно, адже може бути невідомо, що саме потрібно зробити. Можна чесно сказати — я не знаю, як поводитися, але мені важливо бути поруч. Запитати — що я можу зробити зараз для тебе?

Не ставати «заступником». «Я зроблю те, про що ти мріяв. Ти хотів захистити дисертацію — я зроблю це для/за тебе». Якщо це можливо — допомогти втілити мрію. Але не стати мрією. Допомогти в пошуку сенсу, але не стати сенсом.

Іноді, бажаючи полегшити біль, перебуваючи поруч зі страждаючою людиною, ми буквально говоримо — я б хотів хворіти замість тебе. І це небезпечно. Наша «емпатуюча» дзеркальна система і так працює на відтворення досвіду того, кому ми співчуваємо. Нам важливо собі нагадувати: ти це ти, я це я. Я люблю тебе, я співчуваю тобі, але я дозволяю собі не відчувати те саме, що і ти.

Доглядати за собою. На курсі травматерапіі у нас було обов’язкове домашнє завдання — «займатися радістю» — стежити за тим, щоб фіксувати те, що приносить радість, дозволяти собі радість, збирати радість. Радість, життя — це те, чого б для нас хотіли ті, хто нас любить, і це те, що доповнює буттєвість смерті. Дозволити собі радість — це дуже складно, але життєво необхідно.

Зізнатися собі в тому, що вам дуже страшно. Страшно уявити собі, що «це» близько, страшно уявити собі життя без близької людини. страшно бути «носієм знання» про смерть. Це правда, дуже страшно. Страшно доторкнутися до того, що ми не знаємо, а що там — за смертю. Близькість смерті загострює наші екзистенційні страхи.

Один з найскладніших досвідів людини — винести невизначеність. Ніхто не може знати — коли.

Зізнатися собі в злості від безвиході та безсилля. Ця злість проявляється в лайці у зовсім інтелігентних людей — це нормально, але вона може проявитися і в абсолютно завуальованій формі. Важливо цю злість не виміщати на собі та близьких.

Триматися за життя. Буквально повторювати по багато разів на день слова — я обираю життя. Я обираю життя.

Те, що у нас є найціннішого — час на близькість — час, щоб говорити. Заліковувати те, що можливо, у відносинах. Говорити про цінності один одного, або говорити про те, що було складно і на що зараз дивитеся по-іншому. Краще спочатку це трансформувати з психотерапевтом, щоб не кидати своїми накопиченими камінням в іншого. Це час прощення і примирення з самим собою. У нас є шанс — трансформувати голоси батьків (у своїй голові) з критичних голосів, які нами весь час незадоволені в голоси, що підтримують і люблять. Я знаю багато сімей, у яких, саме в цей час, люди вперше за все життя говорили про любов.

Важливо щось робити зі своєю виною, важливо прийняти думку, що ми не боги, що ми не на все можемо вплинути. І що дуже складні ситуації трапляються з дуже хорошими людьми.

Я вірю в те, що у нас є душа і що у неї є свій досвід життя. І, можливо, для когось це час дотику до віри в те, до чого є готовність.

Визнати і прийняти з повагою вибір іншої людини. Це спірне твердження. І це вкрай важко. Визнати, що відповідальність за життя іншої людини, за її різні вибори в різних ситуаціях — це не наша відповідальність. Це її шлях і її доля.

Напевно, найскладніше — дозволити близькій людині піти. Кілька разів в моєму житті я подумки говорила цю фразу людям, дуже близьким для мене, що страждають від болю. Я говорила подумки: «Якщо твій вибір піти — я його поважаю. Я дуже хочу, щоб ти жив. Але я впораюся. Не залишайся тільки з мого егоїзму. Ми впораємося. І я подбаю про тих, кому буде важко».

До смерті близької людини неможливо підготуватися. Це завжди трагедія. Є закономірні етапи горювання, які важливо пройти. І у кожної людини — це її важливий шлях. Але важливо, щоб в цьому шляху ми пам’ятали, що в пам’ять про близьку людину — ми можемо жити.

Ідеально, якщо у всіх цих і багатьох інших питаннях, людину буде супроводжувати фахівець або як мінімум близькі.

Текст опубліковано з дозволу автора

оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени