Використовуйте це

Рік тому здавалося, що майбутнє глобальної економіки безхмарне. За підсумками 2017 року обсяг світової торгівлі товарами зріс на 4,7%. Рекордне значення за шість років. Індекс Доу — Джонса в тому ж 2017-го понад 70 разів досягав нових максимумів. Відновлювалися ціни на сировину і нерухомість, безробіття у США опустилася до рекордно низьких рівнів. Однак вже до початку 2019-го стало зрозуміло, що конфронтації США і Китаю уникнути не вдалося. Торгова війна тепер реальність.

Якими можуть бути підсумки нинішнього протистояння? На мій погляд, Китай перебуває в незрівнянно гіршому становищі, ніж США. Його економічне зростання будується на швидко зростальному боргу. За підсумками минулого року запозичення корпорацій і домогосподарств зросли на 16,2 трлн юанів, або на 17,9% ВВП під час зростання самого ВВП (згідно з офіційною статистикою) всього на 6,6%. Незважаючи на те що Китай став «світовою фабрикою», його можливості обмежені: лише 30% мікрочіпів, що встановлюють у КНР на комп’ютери і смартфони, виробляють у країні. У сфері software Китай програє абсолютно: 95,9% всіх комп’ютерів і смартфонів у світі працюють на софт Misrosoft, Google або Apple, а Google обробляє 92,8% усіх пошукових запитів проти 1,02% у Baidu.

Фінансово Китай не заможніший: він не здатен обвалити світові ринки, продавши американські treasuries на $1,33 трлн, якими володіють КНР і Гонконг. ФРС може легко збільшити свій баланс, видавши американським банкам кредити на викуп у китайців цих паперів. Якщо Китай стоятиме на своєму, США перекриють доступ його провідних компаній до своїх технологій і технологічних платформ, операційних систем і програмного забезпечення, а нові мита суттєво знизять китайський експорт до Америки. Ймовірно, за 10−15 років Китай перезавантажить економіку, створивши власні чіпи і програмні продукти, але цей раунд торгової війни залишиться за США.

Якою буде світова економіка після цього? Вашингтон розраховує, що американські компанії почнуть повертатися назад, і для цього є підстави. Скорочення податків робить Америку привабливою для бізнесу, четверта промислова революція зменшує залежність від дешевої робочої сили, а дворазове зростання видобутку нафти за десять років гарантує доступні енергоносії. Європі буде складніше: вона не залишиться осторонь від зіткнення США і Китаю. Технологічно європейські компанії занадто залежать від американських, щоб продовжувати співпрацювати з тією ж Huawei, якщо вона потрапить під всі відомі санкції. Китайці в цьому разі обмежать співпрацю і з європейцями, яким доведеться задуматися про пошук нових майданчиків для своїх підприємств.

Однак європейцям складніше повернутися. Податки у ЄС практично вдвічі більші, ніж у США, політика енергозбереження утримує ціни на енергію на високому рівні, а зарплати кваліфікованих робітників сягають у тій же Німеччині 40−50 євро на годину. Поки, вловивши перші ознаки краху Chimeric, європейці думають про перенесення виробництв далі, до Азії, що розвивається, але багато розмірковують і про збільшення своєї присутності в Центральній Європі.

У такій ситуації Україна може стати ідеальним місцем для європейців, якщо їхні компанії почнуть залишати Китай. Економічні статті угоди про асоціацію з ЄС дозволяють легко експортувати до Європи промислову продукцію; зарплати дуже низькі (близько 3−4 євро за годину проти 10−16 євро на годину в Словаччині та Польщі); висока освіченість громадян доповнюється і європейською культурою праці, яку одержали внаслідок значної маятникової міграції до країни ЄС.

Аби забезпечити вибухове зростання європейських інвестицій, Україні, однак, потрібно ще більше зблизитися з ЄС — в умовах, коли перспективи вступу до Євросоюзу залишаються ілюзорними. Тому зараз варто спробувати позиціонувати країну на периферії ЄС за аналогією з Норвегією або Великою Британією після брексіта — з ухваленням значної частини норм в односторонньому порядку і з визнанням рішень Європейського суду щодо господарських спорів за участю українських компаній і органів влади та іноземних інвесторів. Європейцям буде складно відмовити Києву, якщо він вийде з такою пропозицією, а в разі її прийняття Україна опиниться всередині правового простору ЄС, чого так чекають потенційні інвестори.

Найімовірніше, в найближчі десятиліття ми побачимо становлення моделі «локальних глобалізацій» із різними центрами і механізмами відтворення лояльностей. Логіка цього нового світу потребує приєднання до одного з центрів господарської могутності, а не ігри на «рівновіддаленість». І мені здається, що в України з’являється шанс зробити не тільки правильний, але і своєчасний вибір.

Колонка опублікована в журналі НВ за 13 червня 2019 року. Републікування повної версії заборонене.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени