Чому люди так люблять популістів

У співавторстві з американським економістом та співавтором книги «Чому нації занепадають» Дароном Аджамоглу

У Середні віки італійські міста-держави просували європейську «комерційну революцію» своїми інноваціями у фінанси, торгівлю і технології. Потім трапилось щось дивне. У 1264 році, приміром, у місті Феррара видали указ, що «неперевершений і видатний лорд Обіццо стане Управителем, Керівником, Генералом і постійним Володарем міста». В один момент демократична республіка проголосувала за те, щоб відмовитись від свого існування.

Насправді, це не було рідкісним явищем для Італії того часу. Як пояснює у своєму трактаті «Принц» Нікколо Макіавеллі, розуміючи, що вони не можуть опиратись аристократії, люди віддають свою підтримку одній людині, щоб бути захищеними його владою. Урок полягає в тому, що люди облишать демократію, якщо переживатимуть, що еліта захопила її інститути.

Середньовічні демократичні інститути Італії піддались тому, що сьогодні ми можемо називати популізмом: антиелітарній, антиплюралістичній, ексклюзивній стратегії розбудови коаліції з невдоволених. Цей метод ексклюзивний, тому що опирається на вузьке визначення «людей», чиї інтереси мусять захищати не тільки від еліти, а і від всіх решти. Відтак у Великобританії лідер партії «Brexit» Найджел Фарадж пообіцяв, що голос за «вийти» у 2016 році став би перемогою «реальних людей». Як сказав того ж року під час свого передвиборчого виступу Дональд Трамп, «інші люди нічого не значать». В подібний спосіб колишній президент Колумбії Альваро Урібе часто говорив про «хороших людей».

Є дві очевидні причини, чому такий популізм — це погано. По-перше, антиплюралістичні та ексклюзивні елементи підривають базові демократичні інституції та права. По-друге, це сприяє надмірній концентрації політичної влади та деінституціоналізації, що веде до слабкого впровадження суспільних благ і неефективних економічних показників.

Тим не менш, популізм може стати привабливою політичною стратегією, коли виникають три умови. По-перше, розмови про те, що домінування еліт має бути достатньо правдоподібним, аби люди їм довіряли. По-друге, щоб люди підтримували радикальні альтернативи, існуючим інституціям необхідно втратити свою легітимність чи не справитись з якимсь новим викликом. І третє, популістська стратегія має здаватись реалістичною — попри свою ексклюзивну природу.

Всі три умови можна побачити у сьогоднішньому світі. Зростання нерівності протягом останніх 30 років означає, що економічний ріст диспропорціонально ішов на благо малочисельній еліті. Та проблема не лише в нерівності доходів і благополуччя: має місце також наростаюча підозра того, що соціальна відстань між елітами й іншими людьми розширилась.

Ці економічні та соціальні відмінності мають глибокі наслідки для політичного представництва. У США політолог Ларрі М. Бартелс показав, що в той час як законодавці все більше стають на захист інтересів багатих, махінації позбавляють їх політичної конкуренції. У Європі, будучи на посаді прем'єр-міністра Люксембургу, Жан-Клод Юнкер якось описав винесення рішень у Раді Європи наступним чином: «Ми щось видаємо, потім „плаваємо“ і якийсь час чекаємо, щоб побачити, що відбувається. Якщо немає ніякого обурення… тому що більшість людей не збагнули, що ми вирішили, ми продовжуємо — крок за кроком — допоки точки неповернення не досягнуто». Така елітарна логіка вразлива до популізму.

Як стратегія деінституціоналізації, популізм промовляє до все більшої когорти тих, хто розчаровується нинішніми порядками. У США широко поширене уявлення про те, що інституції не вирішують такі питання як нерівність, підриває довіру громадськості до великих інституції ще з 1970-х. Не зумівши передбачити фінансову кризу 2008 року, ті, хто визначає політику в США, зараз намагаються урегулювати (обкласти податками) нові «мегафірми» на кшталт Amazon і Facebook. Також вважається, що вони упустили м’яч в плані глобалізації та наслідків «китайського шоку» на місцевих ринках праці. Подібним чином відбувається у Європі, де збільшену мобільність робочої сили і кризи біженців вважають тим, що перевищило пропускну здатність інститутів ЄС.

На додачу до слабкого керування новими викликами, інститути та політики також не змогли озирнутись за межі власних домінантних наративів. Наприклад, у ході підготовки до референдуму за вихід Великобританії з ЄС, кампанія за «залишитись» цілковито зосередилась на економічних втратах при виході з ЄС, навіть якщо соціальні опитування показували, що виборців значно більше турбували міграція та інші питання.

Зрештою, для закріплення популізму політики самі мають розглядати його як надійну стратегію. Якщо говорити загально, то заявити, що «інші люди нічого не значать» — не найкращий спосіб здобути широку підтримку. Тож, навіть якщо структурні фактори цьому сприяють, популізм може досягти успіху лише в певних колах. Щодо Трампа, то інтенсивна двопартійна поляризація у США означала, що він міг апелювати до маргінальних виборців чи тих, хто вагається, тому що знав, що республіканці проголосують за нього, що би не сталося. Грубо кажучи, популізм може виграти тоді, коли «інші люди» вузько визначені чи малочисельні, проте їх усе ж можливо зобразити як таких, що представляють собою небезпеку.

Відтак, аби перемогти популізм, треба апелювати до всіх тих факторів, які роблять його надійною стратегією. І починається це з усвідомлення того, що популізм може виникнути лише тоді, коли реальні соціальні та економічні проблеми дають йому електоральну фору. Це також означає чесно визнавати факт того, що існують конкурентні та спірні бачення громадянства, що слід обговорювати, а не ігнорувати.

Насамкінець, ми потребуємо більше демократії та представництва — включаючи, можливо, і референдуми — щоб виборці відчували, що їх проблеми сприймають всерйоз. Політичний клас має досліджувати нові способи робити уряд більш представницьким для суспільства. Індія, наприклад, має кастові квоти для місць у парламенті та інших посад, і багато інших країн роблять те ж саме щодо статі. Немає жодної причини, чому США та Європа не можуть прийняти подібні заходи.

Copyright: Project Syndicate, 2019

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени