Крим, Кенгір та 300-річчя «возз'єднання»
У 1954 році одночасно відбулися три знакові події в історії російсько-українських відносин, які показали брехливість пропаганди про дружбу народів
Цей малюнок — реакція Едварда Козака, українського художника-емігранта в Канаді, на передачу Криму Україні. І це ніяка необґрунтована сатира заради сатири.
Коли створювався в Торонто малюнок, СРСР жив уже майже два роки без Йосипа Сталіна. А в Кремлі йшла запекла боротьба за владу.
Два основні політичні гравці - Микита Хрущов, головний комуніст країни, і Георгій Маленков, глава уряду. Лаврентій Берія як основний їхній конкурент страчений за вигадане шпигунство. Це викликало певну розгубленість у населення Союзу. Особливо у представників каральної системи. Вони не розуміли, як поводитись із в’язнями, надуманість вини яких була очевидною самим наглядачам. Та й взагалі, країна, за багато років вже звикла до жорсткого тоталітаризму, дивним чином насторожено поставилася до таких перестановок у владі.
У лютому 1954-го Кремль явив світові указ про передачу Криму Україні. Спочатку підписаний Маленковим, а через пару днів Климом Ворошиловим, головою Верховної Ради СРСР, умовного парламенту. Уже пізніше цю собаку повісять в народі на Хрущова. І в цьому винен був сам Микита Сергійович. У керівному апараті країни він був найбільш харизматичним і амбітним. При Сталіні на вечірках Хрущов був першим виконавцем українських пісень. Його дружина, в дівоцтві Ніна Кухарчук, народилася в українській родині в Люблінському воєводстві (Польща) і немало впливала на чоловіка. Тому зрозуміло, чому Хрущов любив з’являтися на публіці у вишиванках.
Якраз у той час, теж в лютому, в казахстанському Кенгірі, в одному з найбільш пекельних таборів, створеному при Сталіні для політв'язнів, назрівало повстання.
Цей табір мав статус особливого, і система утримання в’язнів у ньому була зумисно націлена на руйнування їх особистості. Нашиті на роби номера, як в нацистських таборах, непосильна праця і щоденний ризик бути застреленим охоронцем за проступок, який йому міг лише здатися таким.
У лютому в Кенгірі був застрелений в’язень, якому до виходу на волю залишалося три місяці. На знак протесту засуджені три дні не виходили на роботу. Половина їх були українцями, близько 10 тис., в основному з західних областей, які СРСР остаточно захопив після радянсько-німецької війни. Сильні чоловіки, які мали бойовий досвід в УПА, могли протистояти і кримінальним авторитетам в бараку, і свавіллю адміністрації.
Багато в це пекло потрапляли за геть дріб'язковим звинуваченням. Іван Карпінський, уродженець Львова, наприклад, отримав термін, бо читав Ілюстровану історію України Михайла Грушевського. І в 1953-му юнака, якому не було і 20, засудили до 25 років таборів. А один полковник, який пройшов усю війну до Берліна, отримав такий же термін за те, що похвалив якість американських студебекерів, отриманих СРСР у великій кількості по ленд-лізу.
Справжнє повстання в Кенгірі спалахнуло 18 травня, та таке, що адміністрація табору просто втекла. А через п’ять днів по всіх великих містах України і Росії пройшли пишні демонстрації на честь 300-річчя Переяславської ради, з якої нібито почалося міфічне «возз'єднання двох братніх народів». Тоді в запалі заздоровниць Хрущов і міг бовкнути про подарунок Криму Україні.
І от про що думається в світлі викладених подій. Звичайно після смерті нинішнього президента Росії цю країну чекає ще та боротьба за владу. А поки живе її народ зі сталінськими вироками за сфабрикованими справами. А в «возз'єднання» нібито братніх народів уже в 1954-му багато хто бачив справжній фейк.
