Країна чоловіків

Для подорожі на Афон — розташовану на грецькому півострові самоврядну чернечу республіку, що самовряджається, — вам знадобиться спеціальна віза. Її називають діамонітіріон — це красивий документ, схожий на старовинну охоронну грамоту.

Отримати його можуть тільки чоловіки — жінкам вхід на Афон заборонений уже понад тисячу років, і за порушення цього правила на вас чекає ув’язнення терміном до року. Хоча є обмеження і для чоловіків: діамонітіріон дозволяє перебувати на півострові лише чотири дні. А кількість таких віз лімітована.

На Афоні взагалі багато обмежень. Наприклад, там не можна носити шорти, а службу навіть у 30-градусну спеку можна відвідувати тільки в сорочці з довгими рукавами. Ба більше, і ченцям, і гостям Афону заборонено купатися в морі, яке тут, здається, найкрасивіше у світі. Його не можна навіть фотографувати.

Зате ви побачите відразу 20 православних монастирів. Усі вони з 1312 року перебувають під безпосередньою церковною юрисдикцією Вселенського патріарха Константинопольського. Тут же знаходиться спеціальне сховище, де ченці бережуть останки відомих святих, точніше, їхні частини тіла, серед яких глава великомученика Пантелеймона і стопа Андрія Первозванного.

Ще тут є кістниця — храм, де зберігаються кістки та черепи померлих ченців. Спочатку їх ховають на цвинтарі, а через три роки відкопують і переносять сюди. На черепі пишуть ім'я і посаду, яку чернець обіймав у монастирі за життя, — економ, швець, лікар, а іноді й дату смерті. Черепи виходять різних кольорів — від білих до темно-бурих. На Афоні заведено вважати, що чим темніший череп, тим більший подвижник вирушив до Бога.
Вас поселять в одномісну келію в спеціальному готелі для прочан, і з цього моменту вам доведеться зануритися в справжній чернечий побут, де головне — молитва. Також гостям пропонують зробити щось корисне. Мені, наприклад, довірили покрити лаком візерунки навколо великих ікон у соборі великомученика Пантелеймона.

— Отче, ви висоти не боїтеся? — це незвичне отець було звернене до мене. Бородатий чоловік у світському одязі під робочим халатом, який керував прибиранням собору, запропонував мені забратися на високу драбину, щоб дотягнутися до візерунків.

Вечеря тут являє собою неповторне видовище. Вона нагадує або армію, або вечері в Гоґвортсі з фільмів про Гаррі Поттера — у величезному приміщенні з височенними розписними склепіннями кілька сотень чоловіків за командою сідають за стіл, і починається інтенсивне перестукування ложок-вилок по залізних мисках. Хоча є одна відмінність — усе це відбувається під звуки молитви.

Друга відмінність від армійської трапези в тому, що мешканці Афону ніколи не їдять м’яса. Тут печуть смачний хліб, а всі страви — овочеві. Ченці до їжі ставляться стоїчно — їдять двічі на день, вранці та ввечері, а в пісні середу і п’ятницю та у великі пости — один раз, після вечірньої літургії.

Відразу після вечері - відбій. З незвички заснути о 8-й вечора важко, але мотивує перспектива підйому о 3-й годині ночі - відтоді потрібно «віддати данину богу молитвою». До речі, з часом на Афоні повна плутанина. Одні монастирі живуть за грецьким часом, інші - за візантійським, різниця між ними п’ять годин. Але що б не показував годинник, серед ночі в коридорах черговий чернець починає наполегливо бити в калатало і закликати: «Помолимося Богу!»

Темний храм починає поступово оживати, запалюються свічки. А повітря немов вібрує від стрункого чоловічого хору. Чернечий спів вражає.

Напередодні ввечері я чув, як кілька прочан з Одеси звернулися до ченців із запитанням: як правильно помолитися про припинення війни в Україні?

— Немає такої молитви в книжках, — відповіли ченці, — Найсильніша в цьому випадку та, яку самі придумаєте і звернетеся до Бога від чистого серця. І ви обов’язково будете почуті.
Тієї ночі всі українці, які приїхали на Афон, старанно молилися.