Якби я народилася в Нормандії - фото

Якби я народилася в Нормандії

1 січня 1970, 03:00

Їздити відпочивати за межі рідної країни — французам цього не зрозуміти

На півночі Франції, в двох годинах їзди від Парижа, можна прожити нудне, але розмірене та красиве життя

Анна Довгаль,
журналістка, колишній головний
редактор журналу Афіша

Відео дня

Старенькі в Нормандії вмирають тихо, уві сні, з блаженною посмішкою на обличчі. Чомусь мені так здається. Я б на їхньому місці вмирала саме так. Коли б я була нормандської старенькою, я б, напевно, була докорінно задоволена своїм життям, починаючи з украй юного віку.

Юний вік минав би в місті Трувілі, де я б, напевно, народилася. У маленькому такому містечку на березі Ла-Маншу, з величезним рибним базаром, в будинку, де спочатку жили, припустімо, рибалки. Всі теплі зими я б перебувала в школі імені Жанни д'Арк (середнє число учнів — 200).

Улітку я, симпатична нормандська дівчинка, ходила б на набережну, де з друзями спостерігала б за імпресіоністами, які з усього світу приїжджають до мого рідного міста, щоб спробувати зловити на полотно метушливу хмарку. Колір неба в Трувілі змінюється щодві години — я була б впевнена, що більшість японців приїжджають виключно для того, щоб дізнатися, наскільки це правда.

Юнкою я б ганяла на велосипеді в сусідній Довіль — люди сторонні вважають Трувіль продовженням Довіля, але насправді все було навпаки: спочатку вікінги вподобали місцевість, де зараз розташований Трувіль, а вже значно пізніше парижани з місцевості по сусідству з Трувілем зробили тут собі стриманий, але фешенебельний курорт Довіль.

У Довілі мене з року в рік вражав би американський кінофестиваль, посмішки і наряди кінозірок, можливість зустріти на пляжі саму Катрін Деньов (хоча про таке навіть мріяти грішно) і помахати Омару Шаріфу, коли він вийде на балкон своєї вілли.

Я з подружками, напевно, застоювалася б біля яскравих довільських вітрин — чи є у Франції люксовий бренд, який тут не представлений? — і розглядала б багатих парижанок, які прогулюють хустки Hermes на дерев'яній набережній. Ми з подругами купалися б аж до жовтня, коли пляжі в Довілі та Трувілі одночасно порожніють, і нам здавалося б, що крижаний Ла-Манш з його пляжами належить нам.

Щоб я, бува, не закохалася в якогось хтивого парижанина, мати відіслала б мене до бабусі в якесь село неподалік узбережжя. Кози, вівці та корови були б моїми друзями, а домашні сидр і кальвадос — кращим способом піти від реальності.

Щоб я не закохалася в якогось хтивого парижанина, мати відсилала б мене до бабусі у якесь сільце

Років у 25 я б остаточно зрозуміла, що виробляти сир і кальвадос мені нецікаво, продавати туристам китайські магніти з французькими видами — принизливо, а подавати їжу в ресторанах — нудно. Я стала б гідом. З властивим всім французам гідністю я б закохувала приїжджих у своє місто й околиці та із задоволеною посмішкою слухала б їхні захоплені зойки.

Рано чи пізно я б вийшла заміж і, напевно, народила б дитину. Життя у мене було б пренудним: вранці — налити чоловікові каву, відвезти дитину до школи (до тої ж, де навчалася я сама) — і на роботу, екскурсії водити.

Відверто вважаючи Ейфелеву вежу зразком вульгарності та гігантоманії, я б везла туристів з їхніми спалахами фотокамер на острів-фортецю Мон-Сен-Мішель та заспокоювалася б, бачачи, як вони забувають і про вежу, і про Джоконду, і про Тріумфальну арку, і про решту паризьких дурниць. Я б порадила їм, яким сиром варто закушувати кальвадос і чим потрібно поливати каре ягняти, щоб воно було м'яким, а потім з гордістю вислуховувала б компліменти французам як нації, яка вміє красиво жити.

У вільний від роботи час я б це і робила — жила красиво. На день народження мій чоловік водив би мене в мій улюблений рибний ресторан (якщо рахувати в тоннах, риби в Нормандії стільки ж, гадаю, скільки і сиру), де я зі спритністю фокусника діставала б із завитих раковин равликів і їла б їх з насолодою, незрозумілою решті земної кулі. Відпустку ми б проводили на Південному узбережжі або їздили б у Бретань.

Їздити відпочивати за межі рідної країни — французам цього не зрозуміти. Навіщо? Французи активно і охоче споживають тільки те, що виробляють самі. Ось і ми з чоловіком пили б шампанське, біле бургундське і коньяк. Їли б сир, або рибу, або устриці, або ягня — яке ось буквально вчора тут недалеко травичку жувало. Їздили б на французьких машинах. Носили б французькі бренди, нехай навіть зшиті в Китаї. І вперто недоучували б англійську або будь-яку іншу мову — все одно немає кращої від нашої мови, тож нехай інші вчать французьку!

За день до своєї старечої смерті я б пішла гуляти на набережну рідного Трувіля в компанії улюбленої собаки. Вдихнула б запах Ла-Маншу, зі звичною жителям курортних міст ненавистю подивилася б на натовпи захоплених туристів. Я сіла б на лавочку, вийняла б зі старої сумочки Longchamp флягу з кальвадосом, затягнулася б Житан і зрозуміла, яке нудне, передбачуване, але повне комфорту, зручності та краси життя я прожила.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Діліться матеріалом




Радіо НВ
X