Обід з Євгеном Кисельовим - фото

Обід з Євгеном Кисельовим

1 січня 1970, 03:00

Ведучий рейтингового ток-шоу і досвідчений медіаменеджер їсть кролика та розмірковує про київські ресторани

Ведучий рейтингового ток-шоу і досвідчений медіаменеджер їсть кролика і стверджує, що українцям не слід сподіватися на швидкий економічний крах Росії, а заразом хвалить київські ресторани

Відео дня

Ольга Духніч

.

.

До вибору ресторану для обіду з НВ колись російський, а тепер український популярний телеведучий Євген Кисельов ставиться відповідально. Ще домовляючись телефоном про зустріч, він не замислюючись перераховує відразу шість улюблених київських закладів, і в результаті ми опиняємося на літньому майданчику ресторану Пантагрюель, неподалік Золотих воріт. У середині жовтня тут не дуже й тепло, але більшість відвідувачів користуються останньою в цьому році можливістю посидіти на свіжому повітрі.

Кисельов з'являється з невеликим запізненням і, пробираючись крізь лабіринт столиків, тепло вітається з офіціантом. Одразу видно, що тут ведучий популярного політичного ток-шоу Чорне дзеркало, яке виходить на Інтері, одному з найрейтинговіших українських телеканалів, клієнт постійний і улюблений.

— Давайте одразу зробимо замовлення, я дуже голодний, — зізнається Кисельов і пояснює, що любить італійську кухню за легкість, а Пантагрюель — за відсутність пафосу й увагу до якості страв.

За його спостереженнями, в Києві останніми роками з'явилося чимало прекрасних ресторанів, хіба що справді якісних китайських ресторанів бракує.

— За добру китайську страву я готовий продати кілька невеликих державних секретів.

— Російських секретів або українських? — уточнюю я.

Замість відповіді Кисельов посміхається і звертається до офіціанта. Щоб швидше розпочати бесіду, ми, майже не заглядаючи в меню, замовляємо тушкованого кролика для Кисельова і тортеліні з рікоттою для мене. Хіба що вино він вибирає довго і прискіпливо.

В історії російського телебачення Кисельов — особистість помітна. Автор і ведучий першої та найвідомішої в пострадянському просторі інформаційно-аналітичної передачі Итоги, один із засновників російського каналу НТВ, а згодом і його генеральний директор знайомий більшості з тих, кому за 30. За 11-річну історію існування Итогов у Росії сталися дві чеченські війни, змінилися два президенти, стрімко розвинулася і так само стрімко згасла вільна журналістика, а сам Кисельов із телеведучого перетворився на медіаменеджера.

5 запитань Євгену Кисельову:

— Ваш найбільший провал?
— Можете вважати мене нескромним і самовпевненим типом, але провалів не було. Невдачі, помилки, невірні рішення — так, були. Але не провали.

— Ваше найбільше досягнення?
— Воно ще попереду.

— На чому ви пересуваєтеся містом?
— На Lexus RX450 з гібридним двигуном.

— Остання книга, яка справила на вас враження?
— Це книга мого британського колеги Аркадія Островського The Invention of Russia. Вона — про історію російських ЗМІ та роль, яку вони відіграли в долі Росії — від середини 80-х до раннього Володимира Путіна. Я взяв участь у створенні цієї книги і я є однією з дійових осіб.

— Кому б ви не потиснули руки?
— Я намагаюся не потискати руку непорядним людям.

Після звільнення з НТВ він працював на декількох рейтингових медіамайданчиках Росії, серед яких радіо Ехо Москви і RTVi, створений російським опозиційним олігархом Володимиром Гусинським — з ним Кисельов був знайомий ще з часів НТВ. А 2008 року на запрошення того ж таки Гусинського переїхав в Україну, щоб стати топ-менеджером телеканалу ТВі.

Однак незабаром Кисельов переходить на телеканал Інтер, де працює і донині, називаючи себе "українським журналістом з російським паспортом".

Щоправда, останні півтора року від поїздок до Росії він відмовився. "Мені там незатишно, — зізнається телеведучий, пробуючи вино. — Та Росія, яку я любив, сьогодні віртуальна, я забрав її з собою, і майже вся вона поміщається на моїй книжковій полиці".

І одразу ж Кисельов додає, что давно живе за принципом, озвученим ще давньогрецьким істориком Плутархом: "Де добре, там і батьківщина".

— А громадянство міняти не думали?

— Дурна це затія, — відповідає він, трохи помовчавши, — особливо для людини, якій під 60, що виросла в російській культурі. Від себе не втечеш, а фейковим українцем я бути не хочу.

Кисельов — своєрідний співрозмовник. Він говорить неквапом, обмірковуючи кожну фразу, а якщо випадково забуває прізвище, назву або дату, перериває розмову, щоб у смартфоні знайти точну відповідь, при цьому журиться: "Ганьба вам, Євгене Олексійовичу, а ще журналіст".

Утім, журналістом Кисельов був не завжди. Колись він, випускник історико-філологічного факультету Інституту країн Азії та Африки при МДУ ім. Ломоносова, старанно вчив перську і навіть встиг попрацювати кілька років перекладачем в Ірані та Афганістані.

— Я, як у старій пісні, "мечтал о морях и кораллах...", а потрапив у цивілізацію настільки чужу всьому, до чого ми звикли, що відчував майже фізичне відторгнення, — розповідає він. І тієї ж миті перескакує на сирійську військову кампанію Володимира Путіна: російський президент, який не має уявлення про арабський світ, на думку Кисельова, не розуміє, в яку авантюру втягнув свою країну, підтримавши непопулярного в Сирії Башара Асада.

У Кремля ще з часів СРСР політичне загравання з країнами Близького Сходу закінчується провалом, вважає Кисельов, — чого тільки варті війна в Афганістані та дві спроби Росії врятувати Саддама Хусейна напередодні операції Буря в пустелі та війни 2003 року. Відключивши настирливий телефон, журналіст ненадовго заглиблюється в нюанси міжнародної політики.

.

Кисельов-історик у розмові з НВ сьогодні перемагає Кисельова-журналіста: на запитання про нагальні українські події він відповідає обережно.

— Найбільше я боюся того, що в українському суспільстві зараз може запанувати апатія, наприклад, від якоїсь стабілізації. Люди звикли до нового курсу долара, навчилися виживати, не розраховуючи на допомогу влади. А державна бюрократія завдяки війні непомітно повернула собі монополію на владу, втрачену на Майдані. Тому, можливо, на нас чекає чергова спроба закрутити гайки, відновити статус-кво.

— Чи не ризикує Україна повторити невдалий шлях Росії 90-х років у боротьбі за демократію? Адже там, під Білим домом, 1993 року також пролилася кров, а потім почалася війна в Чечні, — цікавлюся я.

— Зараз буде довга відповідь, — попереджає Кисельов. Відсуваючи убік щойно принесене блюдо з кроликом, він починає міркувати про ризик будь-яких історичних аналогій, але все ж зазначає, що короткий період між розстрілом Білого дому 1993 року в Москві та початком першої Чеченської воєнної кампанії створив підґрунтя для відродження авторитаризму в Росії.

— Чи можливий такий авторитаризм в Україні? Навряд чи, — продовжує Кисельов. — Занадто волелюбний народ українці, та й авторитаризм їм чужий.

Про своїх співвітчизників Кисельов висловлюється критичніше:

— Є така історична закономірність в Росії — всі революції, реформи, позитивні зміни відбувалися там згори, коли влада усвідомлювала необхідність змін. І майже завжди з цим усвідомленням спізнювалася, — мій співрозмовник зовсім забув про їжу.

— Але ж вийшло 100 тис. москвичів на Болотну площу? — кажу я.

— Болотна — не Майдан, і там чимало залежало від лідерства. Я не маю морального права критикувати російську опозицію звідси і зараз, — відповідає він. І одразу продовжує: в той день у них був шанс, але не було готовності боротися. А якщо опозиція не бореться за владу, а влаштовує прогулянки вулицями Москви, протести, на жаль, приречені, завершує Кисельов.

Утім, довго говорити про Росію він не хоче.

— Я в Україні працюю вже вісім років і від розмов про минуле свідомо намагаюся піти, не хочу бути живим експонатом музею історії 90-х років, — Кисельов нарешті повертається до їжі.

Однак кролик з його тарілки зникає повільно: телеведучий говорить про те, що в Україні чимало хто гадає, що нинішній владі в Росії залишилося зовсім небагато, і під вантажем санкцій і через падіння цін на нафту вона піде до небуття. А дарма: Кисельов вважає такий оптимізм зайвим і вже точно нераціональним.

— Ваше головне завдання — не обманюватися, — говорить він.

Телеведучий згадує, що навіть на недавньому форумі YES деякі його українські учасники говорили: навіщо міркувати, як повернути Крим, він сам повернеться, щойно путінський режим впаде. "Це дурість несусвітня!" — емоційно відгукується Кисельов. Гроші на Крим Росія завжди знайде, і міст з Тамані на Керч обов'язково побудують, витративши величезні гроші, щоб його утримувати. Тому, на думку телеведучого, українці мають не лишати питання з Кримом без уваги в жодному разі, а продовжувати боротися за нього.

.

Замовляючи каву, ми говоримо про роботу Кисельова в Україні.

— Не існує якоїсь особливої національної журналістики, і, чесно кажучи, вона скрізь має бути однаковою, — говорить він.

— Але ж і в Росії, і в Україні ЗМІ рідко можна назвати вільними від впливу їхніх власників, — зазначаю я.

Кисельов, чия програма виходить на каналі, який належить підозрюваному американською владою в корупції Дмитру Фірташу, а також колишньому голові Адміністрації президента Віктора Януковича Сергію Льовочкіну, відразу ж заперечує. За його словами, вплив власників українських медіаканалів на діяльність останніх явно перебільшена, і проблема якості ЗМІ не в їхній політичній залежності, а у відсутності фінансування.

— Є стереотип, що олігархи не шкодують грошей на ЗМІ, а потім втручаються в їхню політику. Насправді все не так. Більшість олігархів — люди скупі, а сьогодні, в період падіння ринку реклами, особливо. Тому в політику своїх ЗМІ не так часто втручаються.

— Що ж виходить, журналісти з власної волі стандартів не дотримуються? — уточнюю я.

— Тут не потрібно бути ідеалістом, журналістика — не високий храм, де служать мистецтву. Це цех, ремесло, і так, багато хто живе з цього ремесла, виплачує іпотеку. Я не маю права їх за це судити, — розводить руками Кисельов. Навіть нинішній стан ЗМІ в Росії він пояснює не тільки жорсткою цензурою держави, а й самоцензурою російських журналістів, яка з'явилася набагато раніше.

У Росії цей процес почався 2004 року, коли найуспішнішого на той момент російського журналіста Леоніда Парфьонова звільнили з НТВ через дурниці, а його програму Намедни закрили. "Після його звільнення багато хто подумав: ну, коли вже Парфьонова так просто можуть звільнити, то що буде зі мною? " — згадує Кисельов. Відтоді процес зникнення вільної журналістики в Росії прискорився.

— Ви зрозумійте, адже свобода залежить не тільки від того, хто заплатить або злякає, а й від того, чи здригнеться сам журналіст. Не всі в цеху можуть здолати тиск або спокусу, — завершує він, допиваючи каву.

І вже за кілька хвилин Кисельов вибачається і поквапом встає з-за столу: на нього чекають справи. Незважаючи на поспішність, перш ніж піти з ресторану, він прощається, потискуючи руку офіціантові.

ДВЕ ЗВЕЗДЫ: Евгений Киселев создал несколько политических шоу на украинском ТВ, в которые приглашал всех значимых украинских политиков. На фото он в программе Велика політика с Юлией Тимошенко

ДВЕ ЗВЕЗДЫ: Евгений Киселев создал несколько политических шоу на украинском ТВ, в которые приглашал всех значимых украинских политиков. На фото он в программе Велика політика с Юлией Тимошенко Фото:

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Діліться матеріалом




Радіо НВ
X