Золоті паспорти

У Європі процвітає багатомільярдна індустрія продажу паспортів багатим іноземцям. Першими готові віддати за європейське громадянство кілька мільйонів росіяни і китайці

Анна Павленко

Російський мільярдер Олександр Пономаренко, який посідає 37-му сходинку в рейтингу найбагатших бізнесменів Росії за версією Forbes, безмежно любить море. Він народився в невеликому кримському містечку, довгий час вів на півострові свій бізнес і донині колекціонує картини художників-мариністів.

Навесні 2011-го Пономаренко придбав нерухомість на узбережжі: за $350 млн в його власність перейшов комплекс будівель під Геленджиком, який носить назву, що говорить сама за себе, "палац Путіна". Причому, згідно з інформацією лідера російської опозиції Олексія Навального, розкішний палац перебуває в розпорядженні російського президента, а Пономаренко є його фіктивним власником.

Як би там не було, зовсім нещодавно у Пономаренка з'явився ще й паспорт острівної країни в Середземному морі. "У 2016 році я отримав громадянство Кіпру за інвестиційною схемою і на поточний момент є громадянином двох країн — Росії та Кіпру", — не приховує бізнесмен.

Пономаренко — не єдиний багатий інвестор, який отримав європейську реєстрацію за так званою схемою золотої візи — коли держава видає свій паспорт або посвідку на проживання в обмін на фінансові вливання в економіку. В середині вересня авторитетне британське видання The Guardian опублікувало кілька прізвищ новоспечених громадян Республіки Кіпр, серед яких виявилися українці Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов — співвласники групи Приват, а також один з ключових гравців українського енергоринку — росіянин Костянтин Григоришин.

Про вихідців з України та Росії, які отримали кіпрське громадянство, говорить й італійська журналістка-розслідувач Сара Фаролфі. За її даними, тільки в 2016-му золоті візи від кіпрської влади отримали не менше 300 осіб, в їхньому числі понад 100 росіян і не менше 20 українців.

Кіпрське агентство підтримки інвестицій (CIPA) прізвищ називати не захотіло, проте відкрито констатувало: з 2013 року кіпрською програмою інвестиційної міграції скористалися близько 2 тис. іноземців. Згідно з вимогами програми, кожен з них вклав не менше €2 млн в нерухомість або €2,5 млн в державні цінні папери або кіпрські компанії. Таким чином, інвестиційний внесок іноземних покупців паспортів в країну перевищив €4 млрд, що еквівалентно п'ятій частині всього ВВП Кіпру за 2016 рік.

Кіпр — не єдиний, але один з найпопулярніших напрямків для інвестміграціі, визнають учасники ринку. Тут сприятливий клімат — як географічний, так і податковий, а також швидка процедура надання громадянства. До того ж разом з Мальтою і Австрією Кіпр залишається однією з небагатьох держав, які міняють інвестиції на паспорти. Інші країни — в тому числі Португалія, Іспанія і Велика Британія — пропонують багатим іноземцям посвідку на проживання і поступову натуралізацію.

За спостереженнями експертів, багатомільярдна державна індустрія продажу віз і громадянства іноземцям набирає обертів у всьому світі. Хоча законодавчі положення про залучення заможних мігрантів існують у багатьох країнах, зараз все більше держав прагнуть активізувати їхнє застосування, підтверджує Крістін Сурака, доцент Школи східних і африканських досліджень (SOAS) Лондонського університету, фахівець в галузі міжнародної міграції.

К оли в 2008 році Мадіяр Аблязов, син казахського мільярдера і на той момент голови БТА Банку, закінчив навчання в Великій Британії та одночасно втратив законні підстави жити в Сполученому Королівстві, батько зробив йому подарунок — перерахував на банківський рахунок 1 млн фунтів стерлінгів. Юний казах вклав подаровані гроші в британські державні бонди і натомість отримав золоту візу з правом жити і працювати на території туманного Альбіону.

Незабаром БТА Банк в Казахстані відвідав з перевіркою державний регулятор, і Аблязов-старший був звинувачений у фінансових махінаціях. Тепер Казахстан безуспішно домагається його екстрадиції з Франції, де екс-банкір отримав політичний притулок.

Те, що Мадіяр Аблязов свого часу став володарем інвесторської візи без ретельної перевірки походження коштів, — наслідки так званого сліпого періоду, який утворився в Великій Британії з 2008-го по 2015 рік, вважають експерти. Тоді місцева влада і банки, заводили в країну кошти інвесторів, не перевіряли їх, негласно покладаючи цю місію один на одного.

За сім років Велика Британія "наосліп" надала інвесторські візи 3 тис. іноземців. Станом на лютий 2014-го серед їхніх одержувачів було 433 російських мільйонера, підраховують в Консультативному комітеті з питань міграції МВС Великої Британії (MAC). Другою за чисельністю виявилася група китайських інвесторів (419 осіб), третьою — вихідці з США (96 осіб).

У 2015-му британці залатали діру в системі видачі віз і підвищили поріг інвестміграціі до 2 млн фунтів стерлінгів ($2,7 млн), які необхідно вкласти в держоблігації. Через п'ять років постійного проживання у Великій Британії інвестори можуть отримати громадянство. Великі вкладення скорочують цей термін: 5 млн фунтів стерлінгів ($6,7 млн) — до трьох років, 10 млн фунтів стерлінгів ($13,4 млн) — до двох.

Інші країни, де діють аналогічні програми, крім бондів, пропонують іноземцям можливість інвестувати в нерухомість або національний економічний фонд. А, наприклад, в Португалії вітаються вкладення в проекти реставрації об'єктів мистецтва і наукову діяльність.

Найактивнішими Сурака називає програми Кіпру та Мальти. "В Австрії теж є свій більш неформальний канал надання громадянства за вагомий економічний вклад в країну, але натуралізованих [таким шляхом] там набагато менше, ніж в Середземномор'ї", — ділиться спостереженнями експерт.

Причини того, що маленькі середземноморські країни охоче приймають у себе багатих іноземців, очевидні, продовжує думку Крістіан Йоппке, професор соціології в швейцарському Університеті Берна, який займається порівняльними дослідженнями імміграції та інтеграційних політик. "Це важливе джерело доходу", — говорить він.

Для Кіпру, наприклад, програма інвестиційної міграції стала непоганою фінансовою підмогою. "Радикальні зміни, які відбулися в економіці країни, багато в чому пов'язані з тим, що Кіпр може монетизувати своє суверенне право розподіляти громадянство", — вважає Дмитро Коченов, професор конституційного права ЄС в Університеті Гронінгена (Нідерланди) і глава Ради з інвестиційної міграції (IMC).

До того ж, для приймаючої країни володарі золотих віз, які проживають на її території, стають не просто інвесторами, а творцями нових робочих місць і заможними платниками податків.

У європейській реєстрації заможних іноземців приваблюють висока якість життя, можливість забезпечити безпеку собі і власному капіталу, оптимізувати оподаткування свого бізнесу, а також розширити особисту мобільність: вільно пересуватися в Шенгенській зоні і за її межами.

"Хто хоче мати розкішну віллу або яхту в пошматованій війною або вкрай бідній країні, коли можна купити золоту візу і насолоджуватися тією ж розкішшю в високорозвинених країнах?" — ставить риторичне запитання НВ Адам Фолдес, радник в сфері адвокатури міжнародної антикорупційної організації Transparency International.

Саме розвинені країни ЄС лідирують в рейтингу паспортів Global Passport Power Rank 2017, укладачі якого ранжирували 199 країн і територій за кількістю у них візових угод і якістю життя (Human Development Index). Перші рядки в списку посіли Німеччина, Швеція, Велика Британія та Іспанія. Тоді як український паспорт розділив 31-у сходинку з тайванським, а російський закріпився на 40-й позиції. Документу найбільш швидкозростаючої економіки світу — Китаю — дослідники присудили 68-е місце.

"Сьогодні немає кореляції між якістю громадянства (об'ємом прав громадян) і економічним розвитком країни, — пояснює Коченов. — Саме тому Китай і Росія перетворилися на основних постачальників клієнтів для індустрії інвестиційного громадянства".

У компанії Arton Capital, що спеціалізується на інвестиційній міграції і за останні п'ять років проконсультувала близько 2 тис. інвесторів, НВ розповідають: до 70% їхніх клієнтів становлять китайці, а наступними за частотою звернень є вихідці з близькосхідних і пострадянських країн, зокрема Росії.

"У таких країнах, як Мальта і Кіпр, відсоток росіян [серед наших клієнтів] більш значний", — зазначає Руперт Райт, прес-секретар Arton Capital.

А в компанії La Vida Golden Visas, яка допомагає інвестувати в європейську нерухомість клієнтам з 50 різних країн, зізнаються, що завжди відчували підвищений попит з боку жителів Близького Сходу і Африки. В останній рік за консультаціями зверталося більше громадян Туреччини, що пов'язано з політичною ситуацією, відзначає Пол Вільямс, засновник і виконавчий директор компанії.

Також серед клієнтів La Vida Golden Visas користується популярністю Португалія. "Інвестиції в нерухомість в Португалії в останні роки принесли нашим клієнтам величезний прибуток", — зізнається Вільямс.

Вигідність інвестицій він пояснює швидким відновленням португальського ринку після кризи і невисокими, в порівнянні з іншими європейськими країнами, цінами. Вклавши в португальську нерухомість від €350 тис., Іноземець може отримати дозвіл на проживання, а за п'ять років — претендувати на громадянство.

У Arton Capital кажуть, що, крім Кіпру та Португалії, їхні клієнти нерідко вибирають для інвестиційної міграції Болгарію. "У цих країнах прозорі програми з хорошим управлінням, дуже конкурентні і з безліччю інвестиційних опцій", — пояснює Райт.

Щоравда, шлях до отримання болгарського громадянства лежить через оформлення посвідки на проживання і декількох етапів інвестування. Тоді як, наприклад, на Кіпрі інвестор, який виконав всі умови, отримує паспорт вже через три місяці, а на Мальті — через рік.

Деякий час програми "громадянство за інвестиції" діяли також в Угорщині та Чорногорії. Однак в обох випадках громадськість запідозрила в них корупційну складову, і схеми були скасовані.

Х оча самі по собі схеми золотих віз не є інструментом відмивання коштів, вони забезпечують широкі можливості для легалізації сірих капіталів в західній країні, визнає Фолдес з Transparency International.

При цьому багато що залежить від організації процедури. Наприклад, мальтійська програма інвестиційної міграції видається досить прозорою і здатна виявляти сумнівних кандидатів на громадянство. Ця країна, зокрема, публікує списки своїх новоспечених громадян.

"У цьому відношенні кіпрська програма — повна протилежність", — з жалем констатує Йоппке.

Втім, кіпріоти наполягають на зворотному. "Держава проводить ретельні перевірки, і ми не прагнемо залучати тих, хто захоче зловживати системою", — стверджує в інтерв'ю одному з місцевих видань Наташа Пілідес, генеральний директор CIPA. І тут же додає: паспорти порушників кіпріоти анулюють.

Однак Фолдес готовий з нею посперечатися. "Чиновники, залучені в такі програми, як правило, мають повне право на свій розсуд приймати рішення про надання громадянства", — констатує він.

А Сурака з Лондонського університету в свою чергу пропонує країнам посилити перевірки кандидатів на громадянство за рахунок залучення третьої сторони.

Коченов наводить приклад Мальти, у якій укладено договір про безвізові поїздки з США, і, як результат, американські спецслужби безпосередньо зацікавлені в ретельних перевірках кандидатів на мальтійське громадянство.