Повернення до життя

Ветерани-інваліди не отримують в Україні і десятої частки тієї допомоги, що мають їхні західні "колеги" по нещастю. Їхня надія — на рідних, волонтерів і самих себе, прикладом чого стали учасники української збірної Invictus Games, міжнародних ігор травмованих на війні солдат

Максим Бутченко

В же багато днів поспіль 23-річний Роман Панченко проводить на київському стадіоні ЦСКА. Тут він регулярно стріляє з лука: раз по раз, знову і знову Панченко, сидячи в інвалідному кріслі, натягує тятиву, прицілюється — і пускає стрілу в мішень. Колишній український солдат, який отримав на війні важке поранення, він щодня готує себе до великого випробування — міжнародних змагань Invictus Games, в яких беруть участь військові з 16 країн, які отримали травми під час бойових дій. Ігри, де змагаються стрілки з лука, веслярі на тренажерах, баскетболісти і регбісти на візках, а також волейболісти, плавці, пауерліфтери і інші спортсмени, пройдуть 23-30 вересня в Торонто. Від України туди за підтримки Міноборони і під патронатом телеканалу СТБ вирушають 15 колишніх військовослужбовців, які пройшли бої на сході країни і стали інвалідами. Панченко — один з членів української команди.

Після того як на війні куля зачепила його хребет, бійцеві довелося заново вчитися не тільки пересуватися, але навіть просто їсти і чистити зуби. І він витримав це випробування. Тому нинішні напружені тренування — останні перед від'їздом — Панченка не лякають. "Спорт допоміг мені не тільки залишитися на плаву: коли я стріляю з лука і влучаю в ціль, то отримую відчуття перемоги над собою і обставинами. Це піднімає і надихає", — говорить спортсмен-боєць.

Він не просто змагатиметься, його приклад має надихнути тисячі українців, які отримали каліцтва в зоні АТО. За даними Головного управління військової служби правопорядку Збройних сил України (ЗСУ), за час боїв на сході майже 5 тис. солдатів і офіцерів отримали поранення різного ступеня тяжкості. І велика частина з них до цих пір не змогла толком відновитися.

За оцінками Олександра Куклишина, радника міністра оборони, тільки десята частина інвалідів війни може сьогодні отримати необхідні їм медичні послуги.

Держава в цій справі — слабка підмога. Воно виплачує одноразову допомогу — наприклад, за повну втрату працездатності Панченку дали 300 тис. грн ($11 тис.). Але далі колишні бійці залишаються один на один зі своїми проблемами. А їх вистачає: це не тільки повноцінна реабілітація, але навіть і отримання інвалідного візка. Головними помічниками стають волонтери — в Україні діє кілька десятків фондів і організацій, що займаються реабілітацією солдатів.

Спортивні ігри за участю поранених стають одним з елементів залучення уваги суспільства до проблем бійців-інвалідів. А також служать психологічною допомогою для тих, хто постраждав на війні.

Анатолій Максимов, керівник проекту Invictus Games з боку СТБ, каже: повернення із зони бойових дій часом дається хлопцям не менш складно, ніж військові операції. Адже, крім поранень, вони отримують ще й глибоку психологічну травму. "Саме історіям наших бійців, їхньому патріотизму, щоденним перемогам над собою і прикладам щирої стійкості тіла і духу присвячені Invictus Games. Це історії повернення до життя", — говорить Максимов.

Б ойова частина біографії 44-річного військового фельдшера Вадима Свириденка з позивним Балу, одного з українських учасників Ігор, виявилася короткою, але неймовірно насиченою різними подіями.

Його мобілізували влітку 2014-го. А в лютому наступного року під Дебальцевим він потрапив в зону ураження вибухової хвилі від танкового снаряда. Оглушений, провів три дні на 20-градусному морозі без їжі, поки не опинився в полоні у так званій ДНР. Бойовики передали Свириденка українській стороні з обмороженнями 4-го ступеня і сепсисом. Балу втратив руки і ноги, вісім місяців проходив реабілітацію в США. І тепер завдяки сучасним протезам може бігати і піднімати штангу. А в минулому році навіть став учасником марафону — пробіг 10 км. "Це виявилося складнішим, ніж я розраховував. Але зате було неймовірне відчуття: ти біжиш, ти живий!" — розповідає колишній військовий фельдшер.

Говорячи про це, Свириденко посміхається. Але Максимов пояснює, чого ця радість коштує бійцеві: під час кожного тренування протези натирають тіло пораненого атлета до глибоких ран. Однак той продовжує самовіддано і інтенсивно готуватися до виступу в Торонто.

М аксим Рябоконь, керівник центру волонтерів People's Project, розповідає: "Дуже небагато бійців отримують допомогу за кордоном, як це було в історії Свириденка. Решті допомагають в Україні. Причому роблять це добровільні помічники".

Наприклад, Рябоконь і його організація в партнерстві з українською клінікою Ilaya вирощують для бійців втрачені кістки: завдяки клітинним технологіям можна в деяких випадках повністю відновлювати кінцівки.

"Ми працюємо з тими, кому лікарі сказали ампутувати ноги або руки. Але замість цього можна повністю повернути хлопців до життя, хіба що вони кульгатимуть", — стверджує Рябоконь.

За три роки в Ilaya повернули здоров'я приблизно сотні українських бійців, над якими висіла загроза інвалідності. А Рябоконь і його команда зібрали на ці цілі понад 25 млн грн. Одна операція з нарощування кістки довжиною 14 см коштує близько 400 тис. грн.

Сотня поранених солдатів, що повернулися до нормального життя — це добре. Але на ділі потребують подібної допомоги — тисячі. Причому невідомо навіть їхнє точне число: через АТО, за статистикою, пройшли понад 310 тис. чоловік. Але більше 5 тис. важко поранених, які фігурують в даних Міноборони, — це не всі потерпілі: військове відомство враховує лише тих, хто служив в ЗСУ. А про покалічених бійців добровольчих батальйонів там нічого не знають.

Вирішити проблеми всіх військових інвалідів в комплексі під силу лише державі, але вона згадує про солдатів тільки спочатку — коли виплачує одноразову допомогу. А потім відбувається від проблеми виплатою пенсії. А вона у бійця, який став інвалідом, зовсім невелика — 4,5 тис. грн на місяць. І будь-які додаткові пільги солдат повинен вибивати самостійно. "На війні ти воюєш з ворогом, а в мирному житті — з бюрократами. Це пригнічує", — говорить Панченко.

Алла Державіна, психолог громадської організації Трансформація, яка займається психологічною реабілітацією бійців, каже: її підопічні страждають не тільки фізично, вони часто зриваються, у них поганий сон, перепади настрою. "Війна виходить з людини все життя. Ці люди пожертвували своїм здоров'ям, і потрібно розуміти, як їм важко", — пояснює вона.

Куклишин з Міноборони розповідає, що ветеранів, які пройшли через бої, дійсно потрібно реабілітувати відразу за двома напрямками — психологічним і фізичним. І якщо з першим все більш-менш влаштовано — є відповідні держпрограми, які активно впроваджуються, то з другим — одні проблеми.

Функції фізичної реабілітації розділені між Міністерством охорони здоров'я, Мінсоцполітики та Держслужбою у справах ветеранів війни та учасників АТО. Тому, як пояснює Куклишин, виникає плутанина: не завжди зрозуміло, хто чим займається. До того ж не вистачає реабілітологів і лікарів, а сам процес відновлення поранених фінансується держбюджетом лише на 10% від реальних потреб.

Багато з покалічених на війні бійців навіть не наважуються оформити собі пенсію. Прикладом тому може служити Катерина Михайлова — єдина дівчина-учасниця української команди на Invictus Games. Її відлякує тривалість і забюрократизованість процедури оформлення подібних щомісячних виплат. Тому вона вважала за краще віддати час спорту — пауерліфтингу.

На війні Михайлова отримала закриту черепно-мозкову травму, через що у неї порушена координація, періодично виникає головний біль і запаморочення. "Буває, цілий день лежу пластом. Але коли у мене виходить, то стріляю з лука і займаюся пауерліфтингом, — розповідає вона. — Спорт і моя сім'я — чоловік — от моя найефективніша реабілітація".

П оки для ветеранів в Україні навіть пенсія стає каменем спотикання, в активно воюючих країнах Заходу — США та Ізраїлі — питання допомоги постраждалим в гарячих точках відпрацьоване до дрібниць.

Так, в Штатах при серйозному пораненні і ампутації кінцівок всі медичні рахунки оплачує уряд. Про це розповідає американець Адріан Боненбергер, колишній військовий, що служив в Афганістані, а зараз живе в Україні. І розмір необхідної суми, за його словами, не має в даному разі значення. "Влада тим самим говорить: ми несемо відповідальність за ті травми, які ви отримали під час війни", — пояснює він.

Крім лікування, надання протеза і іншого, солдату призначається інвалідність — від 10% до 100% втрати здоров'я — і пенсія до $3,5 тис., яка не обкладається податками. Після цього екс-бійця зараховують до департаменту у справах ветеранів з одним з найбільших грошових бюджетів в США. Там учасники бойових дій протягом п'яти років після відходу з армії отримують безкоштовно будь-яку медичну допомогу, яка навіть не стосується поранення. А якщо пошкодження отримано в бою, то цей термін розтягується на все життя. "Особисто у мене була травма коліна під час патрулювання в Афганістані, я отримав 10% інвалідності. І якщо мені знадобиться операція, скажімо, в 50 років, то її проведуть безкоштовно", — говорить Боненбергер.

Схожа ситуація і в Ізраїлі. Там, до речі, немає військових госпіталів — первинну допомогу пораненим надають в звичайних лікарнях. Але для військових усі фінансові операції і лікування, за словами Цві Арієлі, колишнього солдата ізраїльської армії, будуть безкоштовними. Навіть стоматологія — дороге задоволення в Ізраїлі — не потребує від ветерана грошей. А якщо потерпілого бійця потрібно відправити на лікування за кордон — це обов'язково зроблять. І теж безкоштовно.

Але подібне трапляється нечасто — рівень ізраїльської медицини високий. Професор Аарон Амір, пластичний хірург Першого медичного центру Тель-Авіва, пояснює НВ: медики можуть буквально зібрати людину по шматочках. Наприклад, в його практиці був боєць, який повністю втратив щелепу, язик і частково носа. І йому все безкоштовно відновили. Згодом цей ветеран навіть одружився. "Ми не просто реабілітуємо солдатів на 100%, ми відновлюємо їх на 200%, — говорить Амір.— Ізраїльський солдат отримає все найкраще зі світу медицини".

Але якщо і медицина виявляється безсилою, ветеранам, за словами Арієлі, визначають рівень інвалідності по аналогії з американською системою. І виплачують потерпілому на війні бійцеві значні гроші. Так, за 20% інвалідності така людина отримає одноразово $38 тис. І ще по $1,6 тис. щомісячної пенсії, за 100% - до $70 тис. одним траншем, а розмір пенсії в цьому разі встановить спеціальна комісія. Ветеранам, які не можуть самостійно пересуватися, ще й дарують автомобілі.

"Якщо ти скажеш, що ти інвалід ЦАГАЛу [армія оборони Ізраїлю], то всі відразу подумають: ти багата людина", — говорить Арієлі.

Українських ветеранів назвати забезпеченими не наважиться ніхто. І прогресу в справі їхньої реабілітації той же Рябоконь поки не бачить. "Волонтери досі витягують на своїх плечах сотні доль, які залишилися б непоміченими державою", — говорить він.

Тому навіть участь української команди в Invictus Games — це прорив: на проблеми ветеранів можуть звернути увагу як співчутливі співвітчизники, так і іноземні організації. Тим більше що проблема все ще актуальна: тисячі солдатів в Україні не отримали необхідної їм допомоги. Та й війна на сході триває.