Україна через 10 років

Учасники щорічного форуму YES пропонують свої оптимістичні та песимістичні сценарії розвитку країни

Галина Корба, Христина Бердинських

Вже два роки Україна намагається піти з пікіруючої вниз траєкторії типової пострадянської держави на новий шлях — інвестиційно привабливою демократії східноєвропейського типу. Особливих успіхів поки немає, але напрямок розвитку вже задано.

Що буде далі? Якою стане Україна в найближчій перспективі — через десять років? Яким для неї може бути оптимістичний і песимістичний сценарії?

Свої прогнози щодо майбутнього країни — як поганого, так і доброго — НВ попросило зробити провідних західних і вітчизняних політиків та експертів. Всі ці люди — учасники щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES), яку 13‑й раз організовує український бізнесмен і філантроп Віктор Пінчук.

Нинішній форум YES пройде з 15 по 17 вересня в Мистецькому арсеналі. У ньому візьмуть участь понад 350 політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських діячів та експертів з двадцяти країн світу. Вони обговорять можливі наслідки майбутніх президентських виборів у США, проблеми єдності Європи після Brexit, міграційну кризу, глобальні загрози тероризму, радикалізму, а також проблеми соціального нерівності.

Український же порядок денний YES — обговорення процесу реформ і бар'єрів, які досі заважають їх проведенню.

Про внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на трансформацію країни, говорять і учасники опитування НВ, описуючи позитивний і негативний сценарії майбутнього України.

Андерс Аслунд,
старший науковий співробітник
Atlantic Council

Ось і знову Україна на роздоріжжі. Політика і економіка стабілізувалися. Ознаки економічного зростання очевидні, але економіка залишається крихкою. Вибір України сьогодні може мати колосальне значення. Він здатний вивести країну на шлях стрімкого економічного зростання або залишити її зводити кінці з кінцями, як і раніше. Ці два сценарії можуть призвести до засадничо різних позицій через десять років.

Оптимістичний сценарій легко описати, спираючись на успіхи Польщі чи Естонії. Після відновлення економічної стабільності український уряд має підтримувати її, зберігаючи невеликий дефіцит бюджету і поступово пом'якшуючи монетарну політику. Ключ до успіху полягає в сильних правах власності, які потребують нової системи прокуратури і нових судів.

Економічне зростання починається з розширення експорту на ринки розвинених країн. Україна повинна подвоїти свою частку експорту в Євросоюз від однієї третини до двох третин — частково за рахунок розширення імпортних квот ЄС, частково за рахунок інвестицій у нові галузі промисловості.

Річний обсяг прямих іноземних інвестицій має подвоїтися до 6-8% ВВП на рік, що дасть змогу Україні увійти в європейський ланцюжок поставок з нового виробництва. Україна отримає інвестиційні ресурси для більш розвиненої інфраструктури, а також для поліпшення освіти та охорони здоров'я. Пенсійна реформа стимулюватиме заощадження і внутрішній ринок капіталу. Економічне зростання має досягти 6-7% на рік, збільшуючи перспективи членства в ЄС у 2030‑му. Безвізовий режим повинен запрацювати в січні 2017‑го.

Песимістичний сценарій ще простіше уявити, тому що він звичний для України. Три фактори можуть порушити поточне багатообіцяюче відновлення. По-перше, без реального припинення вогню на сході України війна змусить уряд підтримувати витрати на оборону на рівні 5% ВВП. По-друге, якщо програма України з Міжнародним валютним фондом зазнає невдачі, економічна стабільність може порушитися. По-третє, якщо нові антикорупційні органи будуть вихолощені, не відбудеться ніякої судової реформи, Україна продовжить страждати від відсутності прав власності. В цих умовах не буде ні прямих іноземних інвестицій, ні зростання внутрішніх інвестицій, ні соціальних реформ, на які так чекали. Державні послуги будуть погіршуватися, і все більше українців захочуть емігрувати. Україна залишиться за межами ЄС, і зростання буде слабким — на 2-4% за рік.

Наступний рік, найімовірніше, покаже, який шлях Україна вибере, і цей шлях визначить її долю.

Іванна Климпуш-Цинцадзе,
віце-прем'єр з питань європейської
та євроатлантичної інтеграції

Хороший і поганий сценарії у кожного будуть свої. Але єдиний спосіб передбачити майбутнє — створити його самим. Наші вороги бачать Україну залежною "Малоросією", країною, розділеною на лівий і правий береги, а краще на південь, захід і схід. Вони намагаються зробити Україну молодшим братом Росії, навіть її частиною. В тій Україні процвітають злодійство, корупція і керована "демократія", а реформи можуть тільки імітуватися. В ній панують розруха, роз'єднаність, в ній немає ні економічної, ні політичної, ні громадянської свободи. В ній немає ані закону, ані справедливості. Та Україна — це ненависть і страх, страх і безнадія.

Моя Україна десять років потому — зовсім інша. Це повноправний партнер країн ЄС і НАТО. Це Україна з Кримом і Донбасом, які повернули не тільки тому, що так справедливо і правильно, а тому, що це привабливо і вигідно для мешканців. Це країна, якою потенційний агресор подавиться, навіть якщо у нього набагато більше танків і літаків. Це країна, яка збудує якісно озброєну і навчену армію під громадським контролем. Війну виграє професіоналізм і сила духу, а не залізо. Це держава, де платять податки у зрозумілій і прозорій податковій системі, де немає безглуздих заборон та регуляцій, де не "пиляють" бюджет, а частка держсектора у ВВП не 50% і навіть не 30%. Це країна, де не беруть хабарів, взагалі не беруть, і в суспільстві нульова толерантність до корупції. А спори вирішуються незалежною судовою системою.

Моя Україна — це цифрова Україна. Все, що в державі може робити сервер, має робити сервер. Все, що в державі можна віддати в приватні руки, потрібно віддати в приватні руки. Це держава, куди Ілон Маск переніс свій головний офіс, а Apple і Airbus прагнуть співпрацювати з нашими SoftServe і Антоновим. І створено умови для масштабних інноваційних та інвестиційних проектів. Це країна з високим рівнем економічної свободи і права власності. Це країна, ракети якої летять у космос, країна з Нобелівськими лауреатами і володарями Пулітцерівської премії.

Це держава, де престижно бути учителем і лікарем, а конкурс в медучилищі більше, ніж в КІМВ. Це країна, де можна жити й подорожувати на середню зарплату і пенсію, звідки не тікають до Європи і США, а фахівці з Кремнієвої долини стоять у черзі за вакансіями в Україні. Це країна гордих і щасливих людей. Гордих — тому що вони українці, а щасливих, бо живуть у щасливій і вільній країні.

Цей сценарій через десять років — мрія? Можливо. Але — не фантазія. Це мрія, яку реально втілити в життя.

Для цього нам потрібен консенсус у суспільстві і політичній еліті. Конструктивна критика і постійний контроль громадянського суспільства. Патріотичний настрій вітчизняного бізнесу, який готовий інвестувати в свою країну. Підтримка партнерів у Європі та США. Потрібні зміни у структурі і функціях влади.

І слід розуміти, що ми будуємо Україну не для себе, а для своїх дітей і онуків. Кращої мотивації ще ніхто не придумав.

Карл Більдт,
дипломат, колишній
міністр закордонних
справ Швеції

Через десять років або лідери Росії будуть говорити європейській владі: "Ми ж вам казали", або ж це говоритимуть їй українські лідери.

Якщо збудеться перший варіант, влада Росії буде нагадувати всім, що вони завжди говорила про нездатність українців створити гідну державу, оскільки внутрішні суперечки заважають рухатися вперед. І що, як завжди, тільки сильний і рішучий Кремль може принести лад і стабільність на широкі слов'янські землі. Вони скажуть, що лідери Заходу були занадто наївні, вважаючи інакше і намагаючись втручатися в те, що вони неправильно розуміють. Дехто на Заході, боюся, будуть згодні з ними і пообіцяють ніколи не повторювати цю помилку.

Альтернативний сценарій полягає в тому, що лідери України на Заході розкажуть свою історію країни, яка в реальності глибоко реформувала економіку, досягла стабільності демократичної політичної системи та стала свого роду локомотивом економічного розвитку, залучення інвестицій іноземних банків. Допомога та підтримка з боку Заходу була важливою, скажуть вони, але навряд чи вирішальною. Все більш і більш близька інтеграція з ЄС, безумовно, теж допомогла. Але врешті все змінило прагнення лідерів самої України та підтримка, яку у важкі роки надав їм український народ.

Звісно, це було складно. Очищення від корупції не буває простим. У цій сфері дуже багато корисливих інтересів. Потрібен час, щоб досягти ефективної та прозорої державної структури після десятиліть занепаду.

Що стосується Росії, її здатність дестабілізувати Україну зменшилася після того, як вона зіткнулася з соціальною і політичною напруженістю. Звісно, якийсь час вона продовжувала грати в гру "Україну захопили фашисти і НАТО", але поступово ціна цієї гри виросла, націоналісти, відправлені на Донбас, криміналізувались і стали важким тягарем для Росії. Цю діяльність поступово згорнули.

Питання Криму ставало дедалі складнішим. Але поступово були вироблені певні домовленості, і завдяки сильним зв'язкам з Україною і Росією економіка Криму почала процвітати. Зрештою, це досвід аналогічних механізмів в інших європейських країнах.
А лідери України сказали б: наші реформи й успіхи надихають реформи, яких потребує Росія. Крок за кроком, вибудовуючи успіх України, ми будуємо нову Європу від Лісабона до Владивостока.

Пет Кокс,
член ради директорів
Ялтинської європейської
стратегії, екс-президент Європарламенту

Завдяки потужній вірі в себе, без страху перед зловмисниками зовнішніми і внутрішніми народ України довів, що саме він є головним гарантом демократії та надії на майбутнє для країни. Активна громадянська позиція, залучене і пильне громадянське суспільство, вільні засоби масової інформації і політичний плюралізм відрізняють Україну від її найближчих найбільших пострадянських сусідів і ведуть до іншої долі.

Це час випробувань. Кров дуже багатьох загиблих і поранених патріотів пролилася на Майдані і Донбасі, вона кличе друзів і союзників України допомогти їй забезпечити життєздатний і міцний мир, що є ключовою умовою сталого національного прогресу. Щасливим буде той день, коли українці почнуть лити тільки піт, а не кров для становлення нації.

Європейська орієнтація України є і буде справді вибором перетворень. Вона пропонує основу, контекст і шлях до змін. Це новий, інший шлях, крок з тіні затяжного пострадянського спадку нації. Кожна держава, яка пройшла цей шлях до вас, домоглася успіху.

Успіх заробляється, а не гарантується. Темпи змін протягом останніх двох років випереджали два попередніх десятиліття, але багато чого ще належить зробити. Непрозорі системи правосуддя і прокуратури, занадто багато безкарності, занадто мало прозорості та підзвітності, недосконала система стримувань і противаг і неадекватний поділ владних повноважень зберігається.

Поява більш зрілої структури політичних партій, обрання депутатів Верховної Ради, для яких загальне благо важливіше за власні інтереси чи привілеї, а також заохочення відповідального парламентаризму мають допомогти забезпечити демократичне лідерство, щоб провести трансформаційні зміни у цьому десятилітті.

Які дивіденди? Це Україна в мирі зі своїми сусідами та у злагоді з собою; народ, задоволений життям і процвітанням домівки, але здатний при бажанні подорожувати Європою та світом; економіка, яка демонструє стійкий прогрес; зміцнення валюти і зростання купівельної спроможності; сплеск прямих іноземних інвестицій і зростання місцевих підприємств; якість життя з точки зору охорони здоров'я, освіти й добробуту, яке показує стабільне поліпшення; сприятливе навколишнє середовище для того, щоб створити сім'ю і вести бізнес. Все це перебуває в межах досяжності України, нехай не відразу, але з часом.

Успіх такого роду може бути вашою найпотужнішою зброєю у відповідь на агресію Росії. Україна в ролі регіонального маяка надії, коли сила розуму і верховенство права візьмуть гору над силою зброї.

Андерс Фог Расмуссен,
колишній генеральний
секретар НАТО

Я оптиміст за своєю природою і тому вірю, що через десять років Україна йтиме шляхом успіху. Жодного разу у своїй історії країна не була в кращому становищі, щоб остаточно порвати зі своїм бурхливим минулим. Ніколи раніше світ не бачив Україну настільки налаштованою почати такий масштабний проект реформ, щоб стати консолідованою демократією зі стабільною та відкритою економікою.

Багато роботи вже зроблено. Через два з половиною роки після Євромайдану Україна змінила більше інститутів, ніж за попередні 23 роки. Але, звісно, багато чого ще потрібно зробити, щоб йти вперед.

По-перше, помірковані і проєвропейські сили повинні переважати в Україні, а уряд у найближчі десять років має, нехай іноді болісно, але дотримуватися реформ і викорінювати корупцію. Хоча нинішні досягнення України суттєві, вони повинні стати видимим механізмом, щоб громадяни відчували, що боротьба з корупцією йде, а державні інститути насправді працюють. Щоб це сталося, політична боротьба в керівній коаліції має вщухнути.

Крім того, під час перехідного періоду і труднощів популістам, радикалам і політичним підприємцям легко отримати владу в суспільстві. Це відштовхне Україну назад і означатиме, що всі жертви після 2013 року були марними.

По-друге, настільки ж важливу роль відіграє Захід. ЄС і США мають вирішальне значення в забезпеченні необхідної підтримки Україні, поки вона переживає трансформацію. Найважливіше — допомога має прийти однозначно і одноголосно. Посил, який має дати Захід, полягає в тому, що ліберальний світ об'єднаний навколо України.

Часто при підтримці Кремля і відкритих прихильників Росії популістські партії і лідери на Заході загрожують власне ліберальним принципам, на яких заснована наша нинішня система. Через це вкрай важливо, щоб не тільки в Україні, але і в наших західних суспільствах переважали помірковані сили. В результаті прямий вплив на Україну збережеться, якщо Європа буде продовжувати говорити одним голосом.

Крім того, цей голос має бути підкріплений відчутною матеріальною допомогою Києву. МВФ, наприклад, надав суттєву допомогу як у фінансовому сенсі, так і в сенсі стимулювання реформ в Україні. Однак з огляду на те, що поставлено на карту (адже Україна — це приклад нашого ліберального порядку), можна зробити більше. Якщо ми подивимося на цифри, то побачимо: Україна отримала менше фінансової допомоги, ніж Грузія, половину від того, що отримала Польща, і в тричі менше порівняно з Грецією.

По-третє, Захід повинен протистояти діям Росії в Україні. Кремль повинен розуміти, що його дії в 2014 році серйозно похитнули устрій, що склався після Другої світової війни в Європі. Це підриває не тільки безпеку України, але і безпеку всього континенту. Москва не повинна прийти до висновку, що Захід дуже слабкий і тому вона може дозволити поводитися безвідповідально, анексувати території інших суверенних держав, підтримувати насильницькі сепаратистські рухи, які стали причиною загибелі тисяч і переселення мільйонів людей без будь‑яких наслідків для себе.

Москва повинна зрозуміти, що витрати на небезпечну тактику гібридної війни переважують будь-які можливі вигоди. З цієї причини Захід має залишатися єдиним у питанні збереження санкцій і навіть розширення їх у декількох секторах протягом досить тривалого періоду, щоб генерувати палкі суперечки в Росії. Суть санкцій полягає в тому, щоб Кремль усвідомив помилку 2014 року і змінив курс, прийшовши за стіл переговорів і виконавши свої зобов'язання щодо Мінська-2, у тому числі відновивши повний контроль України над її східним кордоном.

Десять років викликів лежать перед Україною. Серед перерахованих елементів немає нічого неможливого, хоча є й перепони для того, щоб Україна стала консолідованою демократією з динамічною економікою. Це буде довгий шлях, щоб розладнати плани Росії щодо відновлення свого контролю над країною. Цей шлях стане кращим захистом від Росії і опосередковано допоміг би нам на Заході відновити безпеку в Європі. Але найголовніше, це принесло б реальні зміни народу України. Саме ті зміни і процвітання, заради яких так багато громадян боролися у дні Євромайдану.

Жозе Мануел Баррозу,
колишній президент
Єврокомісії

Яне оптимістичний, не песимістичний — я сповнений рішучості. Думаю, майбутнє залежить від дій українського народу, а також від допомоги, яку можуть надати Україні Європа і світове співтовариство. Як Україна виглядатиме через десять років, залежить від самої України, а також від зовнішніх умов.

Що ж до внутрішньої ситуації — я знаю, це може звучати, як мантра, але дуже важливо продовжувати політичні, правові та економічні реформи, підтримувати стабільність і ефективність українських інститутів, поважати верховенство права. Консолідація України як незалежної, демократичної, сучасної країни надзвичайно важлива для майбутнього народу.
Стосовно зовнішньої ситуації, думаю, дуже важливо забезпечити повне дотримання мінських домовленостей і гарантувати Україні підтримку Євросоюзу, а також світового співтовариства. Я сподіваюся, що Захід не забуде Україну і допоможе проведенню всіх необхідних змін у цій країні. Україна не є членом ЄС, але вона, безумовно, є членом сім'ї європейських народів.