Агенти змін

НВ розповідає історії трьох українців, які пройшли жорсткий відбір і відправляться на навчання до престижного американського Стенфордського університету. Їх задача проста — через рік повернутися і змінити Україну

Максим Бутченко

3 40, 15 і 3. Це не код доступу до Фейсбук-аккаунту президента України і не логічна задача, а підсумки конкурсу, який оголосив Центр демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету (CDDRL). З січня цього року 340 українців подали заявки на грантову програму для навчання в цьому американському інституті, півтора десятка пройшли до другого туру, а троє з них потрапили до фіналу і отримали право відправитися на навчання за океан.

Стенфорд відомий своїми менторами, серед яких, наприклад, філософ і економіст Френсіс Фукуяма, а також тим, що курс тут підбирають кожному індивідуально.

Тепер ця трійка — Олександр Стародубцев, один із засновників системи держзакупівель ProZorro, Олександра Матвійчук, координатор громадської ініціативи Євромайдан SOS, і Дмитро Романович, радник з дерегуляції при Мінекономрозвитку, — відправляться на 10 місяців в провідний університет світу. Там вони зможуть вивчити те, як влаштована держава, як нею управляти і де в цьому процесі місце громадянському суспільству.

Кожному студенту з України на весь час навчання належить стипендія в $70 тис., яка піде на проживання та харчування. Крім цього, спонсори оплачують різні організаційні витрати.

Для української трійці є лише одна умова — повернутися на батьківщину і за допомогою отриманих знань взятися за модернізацію держави.

Олександр Акименко, видавець інтернет-журналу platfor.ma і підприємець, який разом з дружиною колись навчався в Стенфорді, пояснює: коли він у 2015 році перебував в цьому університеті, то побачив, що українців там вкрай мало. Тоді і з'явилася ідея створити програму Ukrainian Emerging Leaders Program для безкоштовного навчання слухачів з України в Стенфорді.

І ось задумка Акименка реалізувалася. Партнером програми став CDDRL, а грошовими спонсорами — фонд Western NIS Enterprise Fund, який фінансує уряд США, а також співак Святослав Вакарчук, гендиректор інвесткомпанії Dragon Capital Томаш Фіала і співзасновник фонду Astem Foundation Рустем Умеров.

Майкл Макфол, директор Стенфордського інституту міжнародних досліджень Freeman Spogli Institute, вважає: оскільки ситуація в політиці і безпеці усередині і навколо України продовжує змінюватися, то дуже важливо підтримувати принципи справедливого управління в країні.

"Завдяки безпрецедентним дослідним можливостям Стенфорда ми очікуємо, що ця програма буде сприяти появі нового покоління самовідданих і ефективних лідерів", — говорить Макфол.

Троє перших "самовідданих і ефективних" з України розповіли НВ, чому вони вирішили брати участь в конкурсі і що хотіли б змінити на батьківщині після навчання.

Один із засновників системи держзакупівель ProZorro, керівник департаменту регулювання державних закупівель Міністерства економічного розвитку і торгівлі

У 2002 році, коли Стародубцев закінчив Харківський політех, він і гадки не мав, що коли-небудь знову сяде за студентську парту — цього разу в США.

Він вісім років пропрацював у фінансовій сфері — на фондовому ринку, а потім став партнером українського офісу міжнародної корпорації.

Але все це було лише перехідним етапом, вважає тепер Стародубцев. У 2010-2013 роках він відчув, що таке чиновницьке свавілля: податкові перевірки, віджим, приписки. Цей період він називає "темні часи". Тоді Стародубцев з партнерами продав свої компанії, намагаючись якомога менше стикатися з держсистемою.

Невдоволення існуючим станом речей змусило його одним з перших вийти на Майдан, а вже після, в березні 2014-го, він написав пост в Фейсбуці, в якому заявив про своє бажання змінити країну.

"Я в той час нічого не знав про держзакупівлі і тендери. Але розумів одне: якщо не розібратися з цією чорною дірою, нічого у нас не вийде", — згадує Стародубцев. Саме цим він і зайнявся — з командою однодумців, ключовим гравцем якої став Андрій Кучеренко, фахівець з впровадження складних інформаційних систем компанії Ernst & Young, почав розробляти систему електронних торгів ProZorro. У активістів не було на руках ні держзамовлення на неї, ні договору з владою. Але у вересні 2014-го група почала програмувати перший проект, а в лютому наступного року з'явилася бета-версія ProZorro.

Після цього Стародубцев очолив департамент державних закупівель в Мінекономрозвитку, щоб просувати нову систему. І зіткнувся з тим, що в Україні ніде навчитися управляти держапаратом. Сам Стародубцев читав багато бізнес-літератури, закінчив МВА в Києво-Могилянській бізнес-школі, але ніде не зустрічався з предметом, в якому йдеться про розвиток держави як інституту.

"Немає такого курсу, як, умовно кажучи, основи бюрократизму. Багато що на держслужбі робиш, але інстинктивно, на кустарному рівні припускаючи, що ось це добре, а ось це погано", — пояснює з висоти свого дворічного чиновницького досвіду Стародубцев.

Коли він почув про програму навчання в Стенфорді, то відразу подав на неї документи. Відбірковий конкурс складався з семи завдань, серед яких було есе на тему Який проект допоможе Україні.

"Тоді я зрозумів, що необхідна глобальна задумка, яка дозволить ще більше контролювати державу. Адже саме з контролю людей над своєю владою і складається демократія ", — вважає Стародубцев.

Тому він поставив собі завдання — розробити систему, подібну до ProZorro, але для тендерних торгів на міждержавному рівні. Вона дозволить не тільки активізувати торгівлю між країнами, а й посилить нагляд суспільства за рухом держкоштів, а також додасть конкуренції на тендерах.

А ще Стародубцев хотів би підняти кваліфікацію українських чиновників. Для цього, мовляв, потрібно розробити систему навчання, що дозволяє змінити бюрократію в країні.

"Багато хто говорить: давайте виженемо всіх чиновників. Але це неправильний шлях. Всіх не виженеш, а ось створити новий формат українського управлінця — це те, що потрібно", — говорить він.

Голова Центру громадянських свобод, координатор громадської ініціативи Євромайдан SOS

У відповідь на питання "Ким ви були до революції?" Матвійчук спочатку посміхається. А після приступає до довгої розповіді.

Юрист за освітою, закінчила Київський університет, працювала в сфері фінансів — розробляла законодавчі акти за завданням банківської асоціації.

А під час президентства Віктора Януковича вирішила створити громадську ініціативу з моніторингу документів, прийнятих Верховною Радою. Тоді, за словами Матвійчук, творилося щось неймовірне: депутати клепали божевільну кількість парадоксальних законів. "Якщо російську Думу називали "скажений принтер", то Раду — "скажений ксерокс": безліч українських законів просто списали під копірку з російських", — говорить вона.

Намагаючись контролювати роботу "ксерокса", Матвійчук моніторила законопроекти, виявляючи серед них ті, що явно порушували права людини.

Під час революції разом з однодумцями вона придумала і запустила проект Євромайдан SOS, який в режимі 24/7 займався допомогою постраждалим від дій влади. Після втечі Януковича і захоплення Росією Криму та Донбасу Євромайдан SOS взявся фіксувати військові злочини росіян і сепаратистів.

Побачивши оголошення про початок відбору студентів в Стенфорд, Матвійчук спочатку вирішила його проігнорувати — мовляв, в країні і без неї багато гідних претендентів.

Але в підсумку все ж вирішила "вийти за рамки українських реалій". "Щоб перемогти, потрібно подивитися на ситуацію з боку", — пояснює засновниця Євромайдан SOS.

Так в останній день подачі заявок вона опинилась в числі конкурсантів. І пройшла до другого туру, який передбачав співбесіду зі співробітниками Стенфорда.

Ідеї Матвійчук так надихнули американців, що вона виявилася в числі трьох переможців конкурсу. І тепер за підсумками навчання вона планує створити альтернативну модель впливу громадян на владу: щоб кожен житель через громадських активістів міг би брати участь у прийнятті рішень в державі.

"Принцип простий: люди самоорганізуються на так званому горизонтальному рівні, вирішують конкретні місцеві проблеми у вільний від роботи час, тим самим роблячи соціальні інвестиції в Україну", — пояснює Матвійчук.

Працює в Офісі реформ при Кабміні, радник з дерегуляції при Мінекономрозвитку

"П отрібні нові горизонти, необхідно зрозуміти, як працює цивілізований світ, — вважає Дмитро Романович.— Адже не можна зациклюватися на своїй недосконалості".

Він закінчив Харківський економічний університет зі ступенем магістра економічної кібернетики і до держслужби працював в інвесткомпаніях. Після Майдану потрапив в уряд, де займався питаннями дерегуляції.

Романович впевнений, що реформи в економіці проходять не так швидко, як хотілося б, але прогрес помітний. Україна, наприклад, піднялася в рейтингу Doing Business зі 137-го на 80-е місце.

У чомусь тут є заслуга і самого новоспеченого студента Стенфорда: за минулий рік він організував кілька результативних зустрічей на вищому рівні, завдяки чому в Україні прийняли близько 30 документів з дерегуляції та скасували понад 500 "зайвих" нормативно-правових актів.

Але все це — лише початок, вважає сам Романович. Проблема, мовляв, в тому, що реформи в країні йдуть без достатнього врахування провідних світових напрацювань. Але ж зміни починаються з фундаментального вивчення, майже наукового пізнання.

Для цього Романович і планує використовувати навчання в Стенфорді — вивчити фундамент і, що важливіше, отримати знання від провідних практиків. Адже в університеті читає лекції, наприклад, Кондоліза Райс, колишній держсекретар США.

Розвиток демократії, лідерство, економіка та інші стенфордські курси по-своєму унікальні, вважає Романович.

Крім того, в Штатах він хоче "відчути, як живе інша цивілізація". Він вважає, що між західним світом і Україною великий ментальний розрив. І ця різниця мислення йде не на користь українцям. Скоротити дистанцію між батьківщиною і світом — ось і ще одне самозавдання для Романовича.

"Втомився жити в Україні як в країні втрачених можливостей. Хочеться, щоб Україна стала прикладом для історії, — робить висновок він.— Напевно, це звучить трохи ідеалістично, але саме ідеалісти і створюють прогрес".