Дари лісів

Йохан Дунбек, бізнесмен зі Швеції, шукає в Україні золоте дно. Дно він вже намацав. Тепер справа за золотом — його він зароблятиме в українській провінції на деревообробному комбінаті, який тільки-но побудував

Олександр Пасховер

Знайомтеся, це Йохан Дунбек. Йому 45 років. 20 з них він займається деревообробним бізнесом. На його скронях пробивається сиве волосся. Кілька сивих волосин з’явилися після трьох років роботи в Україні. Ще на початку 1990‑х, коли пострадянські республіки розпочали свій самостійний шлях у капіталізм, Дунбек засів за російську мову, адже повірив, що на сході Європи зароджується нова економіка. Незважаючи на те, що з тих часів промайнуло чверть століття, він і дотепер вірить у це. І ось цього року в Костополі (Рівненська область) гість зі Швеції побудував одне з найпотужніших деревообробних підприємств у країні.

Чи означає це, що Дунбек намацав в Україні золоте дно? Не факт, що золоте, але точно дно. “Ми потрапили в умови Швеції XVIII століття,— погоджується він з висновком НВ.— Тут в лісозаготівлі ще використовується кінь та ручний вальщик”.

До того ж до 2016‑го кругляк, себто необроблена деревина, майже весь — як сировинний продукт з нульовою додатковою вартістю — вивозився за кордон. Ємність українського ринку — 14 млн куб. м кругляку на рік, шведського — 100 млн куб. м.

“Там увесь лісний ресурс зайнятий,— пояснює підприємець.— У Швеції взагалі немає місця для такої лісопилки, ми просто не помістилися б”. Це ще одна причина, чому Дунбек не там, а тут.

До України він став придивлятися ще з 2010‑го, але тоді входити на цей ринок не наважився. “В 2014‑му я відчув: ось час,— каже Дунбек.— Євромайдан у Києві був позитивним сигналом, що Україна відкривається і відбуватимуться реформи”. Це третя причина міграції шведського бізнесмена в Україну — віра, що молода країна таки розпочне підйом із дна до вершин капіталізму. Однак шлях цей в Україні виявився непростим.

А чому у вас на в’їзді в Костопіль встановлена стела з цифрами 230? Це код міста? — питає журналіст НВ симпатичну жіночку на рецепції підприємства, де розмістилася компанія Українські лісопильні (USM). Вона вловила іронію щодо скромного віку її рідного міста і відповіла в тому ж дусі.

— А ви звідки?

— З Києва. — кажу їй.

— А де це?

Отже, будете в Костополі (35 км від Рівного) — зважте на те, що з гідністю та гумором тут все дуже добре. Це чудовий ресурс для розвитку капіталізму, особливо в умовах, коли нічого іншого нема.

Будувати велику лісопилку на місці, де раніше працювало радянське деревообробне підприємство, а тепер ржавіє велике минуле, справа важка, але це набагато краще, ніж розпочинати в чистому полі. Тим більш що поруч працює цех з виробництва плит ДСП, який потребує сировини — тирси та стружки. Це означає, що є кому продавати відходи з виробництва. Друге — в регіоні мільйони кубометрів деревини, що безталанно гниє. Третя, найважливіша причина переходу Дунбека “із варяг у греки”,— до кордону з ЄС лише 200 км. “Я приїхав ближче до моїх клієнтів — Польща, Угорщина, Прибалтика”,— каже підприємець.

Та й не лише до них. Адже Дунбек працює і на ринки Північної Африки, Середньої Азії, Близького Сходу. Зі Швеції до Саудівської Аравії витрати на транспортування кожної тисячі кубометрів деревини — € 60 тис. З України — € 45 тис. На великих об’ємах, а USM розраховує виробляти щонайменше 300 тис. кубів на рік, економія суттєва — понад € 4 млн лише на логістиці.

Ну і останній аргумент на користь українського проекту — це десятирічний мораторій на експорт лісоматеріалів у необробленому вигляді, що був ухвалений Верховною радою у квітні 2015 року, набув чинності у лютому 2016‑го, розповсюдив свою дію на хвойні породи з січня 2017‑го. “Це дуже важливий момент,— каже Дунбек.— Я тоді відчув, що вони [влада] підтримують інвестиції”. Щоправда, на підприємця чекали й неприємні відкриття від тієї ж української влади.

У 2015‑му Дунбек привіз до України фінське, італійське і шведське обладнання. На території колишньої радянської пилорами почав будувати лісопильний цех, сортувальні лінії, комплекс сушарок тощо. Об’єм інвестиції — € 25 млн. Майже відразу було відкрито 150 робочих місць, що і для великого міста — манна небесна, а для маленького — просто промислова революція.

Втім, Україна — не Швеція, і Дунбеку дуже хутко вказали на цю цивілізаційну прірву. В Скандинавії на проектні роботи та узгодження технічної документації витрачається не більше двох місяців, в Україні — це затяглося на півтора роки.

Але й за цей малий період національна бюрократія не давала Дунбеку сумувати. Свій новий досвід ввезення в Україну обладнання та його розмитнення підприємець називає “зовсім інша планета”. Чи не кожний епізод претендує на перемогу в телешоу Розсміши коміка або Посміхніться, вас знімають.

Наприклад, USM привіз в Україну трактор Volvo L90 і три окремі насадки для різних робіт до нього. На митниці шведу пояснили, що жоден трактор не може використовувати водночас всі три інструменти, а тому це ніщо інше, як додаткове обладнання. На митниці дві з насадок заарештували — щітку, що чистить, та вилку.

“Це жарт? — перепитав шведський інвестор.— Звичайно, ми не використовуємо їх водночас, а лише одну з них, залежно від характеру робіт”. Митники на свій манер заспокоїли Дунбека: нема причин хвилюватися. Обладнання буде під арештом “всього” три місяці. Потім його виставлять на тендер, і Дунбек зможе його викупити. Власне так ця історія і закінчилася. Шведський інвестор через аукціон викупив власне заарештоване обладнання.

Українська митниця нікуди не поспішає. Старе правило “час — гроші” тут тлумачать інакше, аніж звик Дунбек. І ось приклад. Підприємцю терміново знадобився новий датчик, тому що старий раптово вийшов з ладу. Лінія зупинена. Контракт горить. Бізнесмен каже, що здатен миттєво привезти необхідну деталь, приміром з Польщі. Але за законом митниця може тримати у себе товар протягом двох тижнів. І вона цією нормою користується максимально. Навіть шведу вже непотрібно пояснювати, на чию користь та норма і яким чином вона живить корупцію та нищить бізнес. Але його клопіт — в іншому.

“Як я поясню японському замовнику, що не можу виконати вчасно поставки, тому що у мене зламався датчик? — знизує плечима Дунбек.— Мені японський замовник скаже: Йохан, я більше у тебе нічого не куплю. Я куплю в Швеції, Польщі. Я не хочу бавитися в дитячий садок”. Таких пригод за 2,5 роки у Дунбека зібралося на чотиритомник розміром з роман Війна і мир, тільки називатися він буде Як налякати інвестора. Український досвід.

На питання НВ, невже зовсім нічого не змінилося на краще, підприємець зумів згадати один, але дуже важливий факт: відшкодування ПДВ тепер здійснюється дійсно автоматично і вчасно. Це рядове досягнення як для європейської практики, але неабияка висота для української дійсності.

НВ також спитав Дунбека, чи було у нього бажання кинути все та поїхати? І він чесно відповів, що один раз в його голові промайнула така думка. Але він не здається без бою. Роботи з реконструкції 15 га занедбаної території заводу тривають без перерви на бюрократичні дурниці.”Ось тут дорога ще в жахливому стані,— каже він, обходячи слизьку суміш глини, землі та бруду. — Але ми забетонуємо — і буде чисто та рівно”.

І ось солодка мить. 30 травня USM запустила на повну потужність все своє виробництво. Можна видихати. Але наприкінці нашої прогулянки по лісопилці Дунбек каже, що днями підписав угоду з місцевою владою в сусідньому місті Сарни. І він розпочинає там будувати подібне виробництво у чистому полі. Якщо все буде як годиться, а не як завжди, то USM стане найбільшим в Україні виробником пиломатеріалів. “Де ж ви в Сарнах знайдете таку кількість кваліфікованих кадрів?” — це питання НВ змусило Дунбека зупинитися на сходах біля прохідної та взяти нетривалу паузу. Після чого він коротко відповів: “Навчимо”.