Президент з м'ячем

Джордж Веа, футбольна зірка 1990-х, любитель спорткарів і цивільний активіст, з третьої спроби очолив злиденну Ліберію, пообіцявши їй дороги, енергопостачання, доступні освіту і медицину, а також інші блага цивілізації, яких тут все ще немає

Анна Павленко

C отні радісних африканців 28 грудня висипали на вулиці Монровії — столиці західноафриканської Ліберії. У цей день глава національної виборчої комісії оголосив результати минулих напередодні президентських виборів, закріпивши перемогу за Королем Джорджем — так на батьківщині називають легендарного екс-футболіста Джорджа Веа.

В 90-ті він був відомий футбольним фанам всього світу як форвард Мілана, Парі Сен-Жермен (ПСЖ) та інших знаменитих європейських клубів, а також єдиний представник Африканського континенту, який отримав Золотий м'яч — найпрестижнішу індивідуальну нагороду світового футболу. Тепер же він став першим в історії професійним футболістом, який очолив країну.

"Мої друзі-ліберійці, я глибоко відчуваю емоції всієї нації", — звернувся до своїх прихильників в Твіттері 51-річний Веа і пообіцяв їм довгоочікувані зміни.

У другому турі президентських виборів свої голоси за Веа віддали 61,5% ліберійців, тоді як за його суперника — 73-річного віце-президента Джозефа Боакая — всього 38,5%.

"Боакай також добре відомий [в Ліберії] і вважався більш досвідченим і безпечним кандидатом, але не мав видимої підтримки від президента Елен Джонсон-Серліф", — коментує результати виборів Елізабет Доннеллі, заступник керівника та науковий співробітник програми Африка в британському аналітичному центрі Chatham House.

Джонсон-Серліф, перша жінка-президент Африки, на виборах 2005 року випередила Веа в другому турі президентських виборів і легко домоглася переобрання в 2011-му. Вона почала відновлювати країну після двох громадянських воєн, які з 1989 по 2003 рік забрали близько 250 тис. життів і залишили ліберійську економіку та інфраструктуру в руїнах. В країну почали повертатися бізнес і інвестиції, а в 2011 році Джонсон-Серліф навіть отримала Нобелівську премію миру.

Однак за законами західноафриканської країни, балотуватися на третій термін Джонсон-Серліф не могла. Та й не всі ліберійці залишилися задоволені тим, як вона керувала країною.

"Багато хто скаржиться, що їхні очікування від уряду не були виправдані", — говорить про настрої співгромадян 30-річний Еммануель Тогба, економіст з Монровії.

Ліберія, заснована на початку XIX століття звільненими і тими, що повернулися рабами з США, залишається найбіднішою країною в Західній Африці. За рівнем життя вона посідає 177-е з 188 місць в рейтингу Індекс людського розвитку. А 64% жителів цієї країни з населенням 4,6 млн осіб животіють у злиднях, відзначають у Всесвітній продовольчій програмі ООН. 80% працездатного населення тут не мають роботи, в країні панує корупція, а доступ до питної води та електрики залишається проблемою, яку так і не вирішив жоден ліберійський лідер. Тепер їх вирішення чекають від Веа.

Д жордж Веа народився в родині механіка та продавчині, які незабаром після його появи на світ розлучилися і передали малюка на виховання бабусі по батьківській лінії. Разом з дванадцятьма іншими своїми братами і сестрами він жив в її халупі в бідному передмісті столиці Клара-Таун. Щоб заробити, продавав попкорн, збирав пляшки, а розважався, ганяючи босоніж саморобний ганчір'яний м'яч.

Він жив в бідності, йому знайомі страждання, з якими щодня стикаються багато бідних ліберійців
Еммануель Тогба,
30-річний економіст, житель Монровії

"У мене було важке дитинство; поки я ріс, ситуація ставала настільки непростою, що мені було важко платити за навчання в школі", — згадує Веа.

До слова, старшу школу він так і не закінчив. Підлітком Веа почав грати в ліберійській футбольній лізі і залишив навчання, бажаючи зосередитися на спорті. Пізніше знайомі футболіста відзначать: цілеспрямованість у поєднанні з талантом допомогли Веа вибратися з бідної африканської провінції.

Через роки, ставши футбольною зіркою, він перетворився на живе втілення мрії багатьох співгромадян, і особливо молоді, яка складає більше половини населення Ліберії. "Він жив в бідності, йому знайомі страждання, з якими щодня стикаються багато бідних ліберійців", — наголошує Тогба. Як раз на молодь і орієнтувався у своїй президентській кампанії з гаслом Зміни заради надії Веа. Своїм співвітчизникам він пообіцяв нові робочі місця, безкоштовну освіту та охорону здоров'я, а також поліпшення дорожньої інфраструктури. "Джордж Веа — символ змін, — вважає Доннеллі.— Його життєвий шлях з нетрів Монровії до слави і багатства в міжнародному футболі полонив уяву народу і дав підсобу для його програмної обіцянки змін".

С ходження Веа на олімп світового футболу почалося, коли йому виповнився 21 рік і він разом з ліберійською командою вирушив на гру до Камеруну. Там його запримітив футбольний менеджер і тренер Арсен Венгер. Він забрав перспективного форварда в Європу, де той став грати в складі футбольного клубу Монако, а потім і в інших відомих командах.

У 90-х роках ліберійський нападник одягав форму найкращих європейських футбольних клубів: французьких ПСЖ і Олімпік Марсель, італійського Мілана, англійських Челсі і Манчестер Сіті, і кожен раз демонстрував блискучі результати на полі. Зігравши за ці команди в 314 матчах різних турнірів, він забив в цілому 115 голів.

Одним з найбільш пам'ятних став гол у ворота італійської Верони в 1996 році. Тоді граючи за Мілан Веа отримав м'яч біля своїх воріт, провів його через все поле, по ходу обігравши кількох захисників, і забив в ворота противника.

На той момент про майстерність ліберійського гравця знав уже весь світ. У 1995-му він став першим і досі єдиним африканським футболістом, удостоєним Золотого м'яча, а також отримав звання найкращого гравця року за версією міжнародної федерації футболу FIFA.

"Я був гордий як ліберієць і гордий як африканець, — згадує, як отримував нагороду, Веа.— Я відчував гордість за те, що помістив Африку на [футбольну] карту".

Причому колишні колеги по європейських клубах стверджують: Веа ніколи не страждав на зіркову хворобу. Хоча і не відмовляв собі в спортивних автомобілях і розкішних апартаментах. І для своєї родини він придбав віллу на березі океану у Флориді.

Одружився Веа на початку 90-х на уродженці Ямайки Клер Дункан. У пари народилося троє дітей, причому всі вони вже спробували свої сили в спорті. Перспективними футболістами експерти назвали обох синів Веа — 30-річного Джорджа Джуніора і 17-річного Тімоті.

Перший поки призупинив свою спортивну кар'єру через травму коліна. Тим часом народжений в Америці Тімоті продовжує виступати за юнацьку збірну США і в 2017 році підписав свій перший професійний контракт з ПСЖ.

Ганяла м'яча навіть середня дочка ліберійця — Тіта, щоправда, незабаром кинула цю затію, віддавши перевагу навчальній аудиторії.

Сам глава сімейства донині не втрачає інтересу до спорту. "Сьогодні я дивлюся футбол по телевізору, як і кожен інший 50-річний чоловік, — заявив він в одному зі своїх інтерв'ю.— Насправді я жартую: я досі в достатньо хорошій формі, щоб грати. Кожен день о 8 ранку я ходжу в тренажерний зал, щоб бути у формі".

Крім того, Веа захоплюється музикою. Разом зі своїми друзями-музикантами він записав пісню проти воєн в Африці, а пізніше ще одну — про Ебола, намагаючись розширити обізнаність суспільства про цей вірус.

ГОЛОВНИЙ ТРОФЕЙ: У 1995 році Джордж Веа став першим африканцем, який отримав Золотий м'яч — нагороду найкращому футболістові року в Європі

У 90-ті роки, перебуваючи на піку футбольної кар'єри, Веа не залишався байдужим до того, що відбувається в Ліберії. Він виступав з критикою президента Чарльза Тейлора, при якому розросталася корупція і почалася друга громадянська війна. Він навіть особисто надавав Ліберії гуманітарну допомогу і публічно виступав за введення миротворчих сил ООН, а коли це сталося, займався організацією процесу роззброєння.

У 1997 році Веа став послом доброї волі UNICEF і почав поступово обростати політичними зв'язками. Не забував він і про розвиток футболу в рідній країні: виділяв кошти на спортивні стипендії та футбольні програми, матеріально підтримував національну збірну, щоб та могла виступати на міжнародних чемпіонатах.

"Веа патріот і любить свою країну", — впевнений Тогба. Ліберієць підтверджує: на батьківщині його люблять.

У 2003 році Веа завершив свою кар'єру в ОАЕ в клубі Аль-Джазіра, повернувся на батьківщину і з головою поринув у політику. Через два роки у нього вже була власна партія Конгрес за демократичні зміни (CDC), від якої він балотувався на президентських виборах 2005 року.

Він взяв на себе зобов'язання стати президентом і нарешті домігся успіху
Еммануель Тогба,
30-річний економіст, житель Монровії

"У мене немає досвіду, але є добрі наміри, — заявляв тоді Веа.— Хочу, щоб у людей в Ліберії була електрика і освіта".

Ці обіцянки знайшли відгук не тільки в серцях фанатів футболіста: в першому турі йому вдалося отримати майже 30% голосів, однак у другому турі верх взяли досвід і освіта — Веа обійшла випускниця американського Гарварда Елен Джонсон-Серліф.

"Тоді ліберійці врахували, що Джонсон-Серліф добре освічена і має досвід роботи в уряді на посаді міністра фінансів", — пояснює Тогба.

Екс-футболіст виніс урок зі свого програшу: вже до 2007 року він закінчив коледж, а ще через чотири роки — факультет бізнес-менеджменту в DeVry University в Майамі. У 2011-му партія Веа висунула свого кандидата на чергових виборах президента, але виборці знову віддали перевагу Джонсон-Серліф. За словами Тогба, тоді його співгромадяни жадали продовження реформ, які вона почала.

Проте Веа не здався. Властива йому наполегливість, яка допомагала досягати високих результатів в спорті, стала в нагоді в політиці. "Коли я починав свій шлях в якості професійного футболіста, я чув той же негатив, — згадує Веа.— Тепер ті, хто говорив, що я стану провалом, звуть мене босом".

У 2014 році Веа був обраний на свою першу високу державну посаду — сенатора провінції Монтсеррадо, куди входить столиця Монровія. А через три роки очолив країну.

"Я вважаю Веа людиною ідейною, наполегливою і зосередженою. Він взяв на себе зобов'язання стати президентом і нарешті досяг успіху", —характеризує свого президента Тогба.

Про сильні сторони Веа, такі як рішучість та політична проникливість, говорить і Доннеллі. Однак експерт звертає увагу і на недоліки, в числі яких відсутність досвіду роботи в уряді і не дуже гарна освіта.

Критики Веа нерідко звинувачують його і в інших гріхах — популізмі і нездатності сформувати конкретний план реформ, а також засуджують за нерозбірливість в політичних зв'язках: свою президентську кампанію Веа вів пліч-о-пліч з Джуел Тейлор — колишньою дружиною Чарльза Тейлора, екс-президента Ліберії, який нині відбуває 50-річний тюремний термін за злочини проти людяності.

Те, що в оточенні новообраного президента присутні неоднозначні фігури з політичного минулого країни, може перешкодити Веа ефективно боротися з корупцією, вважають аналітики. При цьому Доннеллі зазначає, що хороша команда, яка поважатиме Веа і якій він зможе ефективно керувати, здатна стати запорукою його успіху.

Ліберієць Тогба зізнається, що від новообраного президента він очікує в першу чергу вирішення проблем з дорогами і електропостачанням. Економіст за освітою, він упевнений: доступна електроенергія приверне в країну нових інвесторів і дозволить вже існуючому бізнесу збільшити власний заробіток, а значить розширитися і створити нові робочі місця.

Про те, що в Ліберії одна з найменш розвинених у Західній Африці дорожніх систем, каже Доннеллі з Chatham House: проблема з транспортним сполученням ускладнює доступ до освітніх та медичних об'єктів, особливо в сезон дощів. Ще однією актуальною проблемою вона називає дефіцит робочих місць.

"Веа повинен довести свою ефективність в плануванні і оперативність в імплементації: він керуватиме як і раніше післявоєнною країною, недостатньо розвиненою, яка все ще оговтується після епідемії Ебола 2014-2016 років", — резюмує Доннеллі виклики, які стоять перед Веа.