Кінець зубрилам

Фінська школа, яку в світі вже встигли охрестити освітнім дивом, впроваджує найрадикальнішу педагогічну реформу

Ольга Духніч

У 2016 році Фінляндія розпочала черговий демонтаж національної шкільної освіти. Насамперед фінські освітяни прощаються з традиційною структурою викладання наук. Предметна система, як-от урок фізики, хімії, географії та історії, скасовується. Себто замість того, щоб, приміром, на першому уроці зубрити алгебраїчні формули, на другому — імена героїв Грюнвальдської битви, а на третьому звітувати перед вчителем біології про видатну роль маточки та тичинки у сім’яному розмноженні квіткових, фінські діти вчитимуться практичним взаємозв’язкам науки з реальним життям.

Приміром, тема збереження лісу одночасно залучає елементи знань з хімії, фізики, математики, права, рідної мови тощо. Результат уроку — практичне завдання — збереження лісів. Які, до речі, покривають 70% країни. Тобто це є абсолютно очевидною темою для школярів.

Така концепція впроваджується і в початковій школі. “Звичайно, це потребує принципово іншої комунікації між викладачами-предметниками,— каже Холма-Христила Павлю, шкільний вчитель з Турку (південно-західне місто Фінляндії).— Я і мої колеги навчаємось цьому, і це дуже цікавий досвід”.

Про результативність новаторського підходу фінів до шкільної освіти світ заговорив ще на початку цього тисячоліття. У 2002 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) вперше провела оцінку рівня освіченості 15‑річних школярів різних країн світу за трьома критеріями — читання, математика та природознавчі науки. За дослідженнями тієї ж ОЕСР, Фінляндія посідає друге після Японії місце в світі за рівнем освіти дорослих.

Втім, навіть в цій діжці меду знайшлося місце для маленької ложечки дьогтю. Світова фінансова криза 2008–2009 років завдала удару по фінській освіті. Відтоді уряд був змушений скорочувати кількість педпрацівників та переводити багатьох з них на тимчасові контракти. “Це істотно впливає на якість освіти, вчителі мають більше роботи, а їх соціальна захищеність знижується”,— пояснює Поліна Копилова, мати фінського школяра та журналіст, що працює з питаннями освіти.

Перші зачатки фінського освітнього дива варто шукати ще наприкінці 1970‑х. То були роки, коли фіни готували свій історичний стрибок з архаїчної аграрної держави до країни з високорозвиненою промисловою базою. За підтримки держави розвивалися машино- та суднобудування, електротехніка, деревообробка. Розпочинався розквіт нових технологій в царині телекомунікації, роздержавлення телеринку, радіомонополії та телефонних мереж.

Ринок терміново потребував інженерів, електронників, програмістів, спеціалістів, здатних модернізувати економіку. Проте всі кращі кадри були заточені на агросектор. До тих карколомних часів понад 40% населення було задіяно у сільському господарстві (сьогодні близько 7%).

Такий освітній перекос плюс світові економічна та енергетична кризи стали викликом для фінів. Країну з населенням в 4,5 млн залишило близько 300 тис. людей. Найперше, що зрозуміли фіни: окрім економічних реформ (як-от лібералізація фіскального законодавства), необхідно змінювати освітню систему.

Фіни сказали самі собі: нам потрібні не ходячі енциклопедії, цвяхи системи, а вільні, компетентні, вмотивовані люди. “Сучасному суспільству потрібен інший підхід до освіти, щоб підготувати людей до майбутньої спеціальності”,— пояснює Пасі Сіландер, керівник департаменту з питань міського розвитку Гельсінкі. І фіни пішли на безпрецедентний крок.

Передусім вони позбулися наглядових інститутів та інспекції. Їх замінила шкала оцінювання, за результатами якої кожна фінська школа отримує рекомендації до покращення своїх освітніх послуг. Кошти, які держава раніше спрямовувала на утримання контролерів, пішли на підвищення заробітної плати та підготовку вчителів.

“Вчитель — шанована професія у Фінляндії,— каже Копилова.— Він майже завжди має гарний соціальний захист, хороші статки. Тому конкурс на одне місце педагогічного факультету щорічно перевищує 10 людей”.

Важливим залишається і принцип автономії шкіл. Стандарти загальної освіти єдині для всіх, проте школа сама формує навчальні плани та визначається з профілем освіти. Тож національне управління освіти визначає, що саме мають знати учні. Як і яким чином буде відбуватися процес навчання, віддається на розсуд школи. “Довіра до вчителя — це одна з цінностей, що є запорукою нашої системи”,— зауважує Холма-Христила Павлю.

Кожен фінський учень має рівний доступ та право на безкоштовну середню освіту. Не існує поняття елітних або другорядних шкіл, як не існує елітної касти учнів, на яких школа витрачає більше ресурсів і якими звітує. “Сильна школа та, що підіймає слабших учнів та середняків на найвищий можливий для них освітній рівень”,— впевнена Юкка Сар’яла, президент центрального столичного департаменту освіти.

Якщо дитина виявляє хист до певного предмету, вона може обрати клас з поглибленим його вивченням. Якщо учень потребує більше часу на освоєння матеріалу, цим переймаються вчитель та соціальний педагог. “Ми забезпечуємо дитині право на дитинство”,— пояснює Анна Харт, вчитель початкових класів однієї із шкіл в Гельсінкі. За нормативами для всіх фінських шкіл, обсяг часу на виконання домашнього завдання для дитини до 7‑го класу не має перевищувати годину.

Втім, незважаючи на ось такі переможні реляції, в останні декілька років показники фінської освітньої системи у міжнародному рейтингу PISA поступово знижуються. Національна шкільна освіта залишається у п’ятірці найкращих, але вона поступилася першими місцями. Щось пішло не так.

“Дійсно, кількість школярів, що показали незадовільні результати, в останні роки збільшилася втричі, причому більшість із них — це хлопчики, які втрачають зацікавленість до читання та математики, дівчат це майже не стосується”,— зауважує Жанет Коконен, секретар з міжнародних відносин міністерства освіти та культури Фінляндії. Та додає, що зниження мотивації до освіти пов’язане із збільшенням навантаження на дитину у світі сучасних технологій.

І ось з 2016 року фіни впроваджують державну програму — Нова комплексна школа. В її основі — максимальна відповідність навчання майбутнім життєвим потребам школярів. “Ми маленька нація, і нам потрібний кожен учень,— пояснює Сар’яла.— Ми не можемо дозволити собі безнадійні випадки”.

Її колега Холма-Христила Павлю окреслює для НВ головні пріоритети сучасної фінської школи. Отже, першість віддається навичкам з пошуку інформації, організації повсякденного життя, вмінню оцінювати наслідки, помилки та результати власних справ. “Занурені у світ гаджетів, діти часто не встигають опанувати повсякденні знання — наприклад, як побудувати діалог, організувати власний час, виявити власні помилки та навчитися їх не повторювати”,— резюмує вчителька.