Лицарі Дніпра

Прохід по Дніпру в Чорне море у той час ускладнювали пороги — природні гірські утворення, що перегороджували русло річки від Катеринослава (зараз — Дніпро) до Олександрівська (зараз — Запоріжжя). Упродовж 65 км їх було дев'ять.

У давньоруські часи пороги обходили, перетягуючи кораблі піщаним правим берегом. Та коли цю місцевість обжили запорізькі козаки, з'явився своєрідний стан лоцманів, які вміли проводити будь-які судна повз небезпечні скелі і валуни. Причому як вниз, так і вгору по річці.

Дніпровські лоцмани отримали особливі права після того, як навесні 1787 року провели через пороги велику флотилію Катерини II, — імператриця зі свитою вирішила відвідати нещодавно завойований Крим. Після цієї поїздки Григорій Потьомкін, намісник цариці в Таврії, затвердив лоцманську організацію, яку склали 121 людина. До кінця XIX століття вони жили в селищах Старі Кодаки, Сурські Хутори, Широке і Лоцманська Кам'янка.

Сім'ї лоцманів звільнили від рекрутських наборів і призначили досить м’які податки. Самі річкові провідники отримували державну зарплатню і за першої необхідності повинні були виходити на роботу навіть під час жнив.

Своє мистецтво дніпровські провідники передавали тільки з досвідом. Щоб стати лоцманом, треба було проходити учнем не менше п'яти років. Після цього — досить складний іспит: на карті-схемі претенденти мали показати майже 350 об'єктів. Останній з лоцманів Олексій Запорожець у своїй книзі вказував принаймні 9 порогів, 51 кам'яну перепону, 137 валунів, 4 скелі, 53 острови, 4 притоки Дніпра, 13 млинів ("камені, які все перемелюють"), 10 гребель і каналів, 3 коси, 2 ходових вири.

У 1932 році в Запоріжжі запустили ДніпроГЕС, і пороги поховали води Дніпровського водосховища, яке утворилося на північ від станційної греблі. Лоцмани втратили роботу.

Ненадовго вони повернулися до свого промислу після війни, поки електростанцію відновлювали, і вода в річці на якийсь час зійшла до колишнього рівня.