У неділю 13 жовтня 1946 року видатного українського співака Бориса Гмирю розбудили о другій ночі. Тоді такі підйоми змушували багатьох радянських громадян глянути в бік валізи із теплими речами й білизною. Однак люди були не з НКВС, а з оперного театру. Гмирі звеліли терміново вдягати фрак і їхати співати. Українське вище керівництво приймало польську делегацію на чолі з прем'єр-міністром Едвардом Осубкою-Моравським. Микита Хрущов, який тоді очолював уряд радянської України, захотів їх розважити. Гмиря відспівав свою програму перед кількома десятками гостей, і Хрущов виголосив за нього тост. Попросили заспівати ще.

Артистів погодували о сьомій ранку. Гмиря записав у щоденнику про ту ніч: «Голос звучав. Не дивлячись на те, що розбудили неочікувано, співав майже до ранку, у мене не було образливого відчуття „паяців“, так добре поставився до нас Микита Сергійович, як до людей, що допомагають робити загальнодержавну справу».

Ображатися на такі виклики оперний соліст не міг, бо на ньому стояло тавро колаборанта. Адже два з половиною роки під час Другої світової війни він прожив на окупованій території, йому аплодували німецькі солдати й офіцери. А лихі язики стверджували, що Гмиря співав Гітлерові в ставці Вервольф під Вінницею.

Вивезли б і трупом

Війна застала Гмирю у відпустці в Криму. «Дорогою до моря репродуктор: говоритиме Молотов! — занотував він у щоденнику. — Серце тьохнуло від цього імені. Останні роки це ім'я щоразу повідомляло тільки про війну».

Борис Гмиря (вгорі праворуч) під час репетиції для запису платівки з оркестром Празького національного театру, диригує Зденек Халабала. Прага, 1955 рік / Фото: із сімейного архіву подружжя Гмир