Комунальна безгосподарність

П ід час спеціалізованого українсько-німецького форуму Ольга Бабій демонструє колегам із Німеччини слайди, що ілюструють жалюгідний стан водопроводів, каналізацій, очисних споруд України та підкріплює все це цифрами. Ось короткий зміст цього півгодинного фільму жахів.

Всі водоканали країни в сумі подають у мережу трохи більше 3,8 млрд куб. м води на рік. Із них третина — 1,1 млрд куб. м — витікає з системи в невідомому напрямку. Тобто розкрадається, випаровується, просочується через дірки і щілини в трубах. Половина втрат — у хронічних несплатах. У трійці лідерів — Луганська, Донецька і Харківська області. У кожній із них борг населення і підприємств перед водопровідно-каналізаційними організаціями обраховується мільярдами гривень.

Збиток галузі до жовтня 2018-го перевищив 6,5 млрд грн, це приблизно 2% українського ВВП. Комунальникам ці кошти були б дуже доречними.

З 180 тис. км труб, якими тече вода в оселі, установи та на підприємства, 69 тис. км вимагають термінової реконструкції. Це означає, що заміни потребує трубопровід, який за довжиною перевищує земний екватор у півтора рази.

Євген Кун, співвласник інжинірингової компанії Interproject, що працює в комунальній галузі, наводить як приклад місто Кропивницький. Тут співробітники Куна проводять інвентаризацію і паспортизацію водного господарства. Вузли, так звані засувки, мають бути герметичними, чистими і сухими. Насправді вони діряві, іржаві, залиті доверху ґрунтовими та іншими водами.

"99% у такому стані, — каже Кун. — І не тільки в Кропивницькому. У Житомирі, наприклад, теж".

Термін експлуатації таких колодязів — 15 років. Насправді багатьом за 40. На їх заміну немає ні копійки, оскільки всі роки української незалежності в тарифі був відсутній рядок Амортизація.

"Ми маємо труби на 80-90% зношені. І не маємо грошей на їх заміну", — розводить руками Кун.

За оцінкою Укрводоканалекологія, аби критична ситуація не переросла у безвихідну, в найближчі десять років у переоснащення, а за суттю — в латання галузі потрібно інвестувати $19,5 млрд.

Ну, а щоб вивести її на європейський рівень, доведеться викласти $40 млрд. Тобто приблизний обсяг всіх прямих іноземних інвестицій за 27-річну історію незалежної України. Це багато, але ціна бездіяльності ще вища.

Бабій розповідає НВ, що за рахунок неконтрольованого використання аграріями мінеральних добрив відбувається забруднення нітратами підземних вод, а значить — колодязів. А скоро вода помститься сільгоспвиробникам. Бабій розповідає, що південні українські області (Миколаївська, Херсонська, Одеська) стрімко зневоднюються. Це помітно через падіння рівня вод у підземних джерелах.

"А там висока потреба в зрошенні, — пояснює Бабій. — Через п'ять років 50% південних регіонів залишаться без централізованого водопостачання".

Норберт Люк, один із гостей форуму та представник німецької Асоціації води, стічних вод і відходів (DWA), поділився із НВ своїми роздумами про одну з причин розпаду водної галузі України. Сам Люк родом із Дрездена і застав той час, коли Східна Німеччина до моменту возз'єднання із Західною була у схожій антисанітарній ситуації. Але в 1990-х німці мали кошти і, головне, компетенції вирішувати свої проблеми й усувати наслідки відсталого минулого.

З 2009 до 2013 року Люк тестував стан справ на 25 водоканалах України. І от що він там помітив: найбільшими споживачами електроенергії на очисних спорудах є труби подачі повітря і аеротенки — резервуари, де відбувається біохімічне очищення води.

Щоб менше платити за електроенергію, часто місцеві інженери знижують подачу повітря. Мікроорганізми отримують менше кисню і не впоруються з очищенням стоків. Крім того, ці системи працюють по 40 і більше років, вони блискуче витримували свої навантаження у 1970-х, але безпорадні зараз. До того ж — абсолютно енергонеефективні.

В Україні витрати електроенергії на виробництво 1 куб. м води втричі, а на очистку вчетверо вищі, ніж у Німеччині. Водночас тарифи на електроенергію невблаганно ростуть, заганяючи водоканали в боргову яму перед енергопостачальниками. Розмір цієї ями вже сягнув 5,3 млрд грн.

"А витрати водоканалів зростають із великою швидкістю, — констатує Люк. — І тому вони дозволяють собі робити тільки найнеобхідніше".

У 2019 стан справ погіршиться. Відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії водоканали матимуть укласти договір з енергетиками й обслуговуватися у них зі стовідсотковою передоплатою. Не платитимуть — відключать подачу електрики, а значить, і воду.

За п'ять років 50% південних регіонів залишаться без централізованого водопостачання
Ольга Бабій,
віце-президент Асоціації Укрводоканалекологія

Іншим чином справа йде в Європі. Анна Слободянюк-Монтавон, юридичний та інституційний консультант у галузі водопостачання та водовідведення у Східній Європі, розповідає НВ про берлінський досвід. У собівартості виробництва води, яку тут п'ють безпосередньо з-під крану, лежить менше 6% витрат на електроенергію. В Україні — понад 30%.

Крім того, п'яту частину потреби в електроенергії берлінський водоканал покриває за рахунок самостійного її виробництва за допомогою сонячних панелей, вітряних станцій, біогазових установок. "У них є завод зі спалювання мулу, — каже Слободянюк-Монтавон. — За фактом вони вже стали другими за обсягом виробництва електроенергії в місті після Vattenfall [найбільша енергокомпанія Німеччини]".

Тим часом Люк виділяє два істотних фактори, які утримують українські водоканали в полоні старих технологій. Висока частка енерговитрат банкрутує водоканали. А значить, потрібна модернізація. На модернізацію потрібні великі кошти. Але банкіри не видаватимуть позики збитковим підприємствам. Та й інвестори теж не філантропи, щоб вкладатися у підприємства, яким регулятор диктує умови, які ведуть до руйнування. Замкнуте коло, і всередині нього 42 млн заручників ситуації.

Аби вирватися, керівникам водоканалів доводиться йти у високі державні кабінети, до міської влади, щоб ті з бюджету покрили борги водоканалу. А коли бізнесмен або господарник іде на уклін до чиновника, це вже пахне корупцією, перемога над якою в Україні ще не оголошена.

Проблема зовсім не у дефіциті інвестиційних коштів, а в умовах, які їм перешкоджають, наголошує Бабій. "ЄС зараз готовий вкладати гроші, — каже експерт. — Але там бачать це вузьке горлечко — тарифну політику, три роки тупцюють і ніяк не можуть отримати гарантію, що ця галузь буде беззбитковою".

Слободянюк-Монтавон вказує на ще одну дірку, звідки з водою витікає гривня: слабкий і, головне, роздутий менеджмент. Вона наводить цікаві цифри, так званий індекс продуктивності персоналу. В країнах Заходу на 10 тис. абонентів припадає вісім співробітників водоканалу. Це досягається автоматизацією і передачею послуг на аутсорсинг приватним компаніям. У Східній Європі (зокрема з Україною) ця цифра коливається між 30 і 70 працівників на тих же 10 тис. абонентів. І це жодним чином не покращує сервіс і ще глибше заганяє підприємства у збитки. Втім, світ не без добрих ідей.